Урок №41 Тема: Міжнародний поділ праці та світова торгівля.
Суспільний поділ праці – відокремлення окремих видів трудової діяльності, що стало причиною й умовою виникнення товарного виробництва.
Суспільний поділ праці буває трьох функціональних видів:
1) загальний – поділ праці між великими сферами матеріального і нематеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.);
2) частковий – поділ праці усередині великих сфер за галузями і підгалузями (важка і легка промисловість, скотарство, землеробство та ін.), а також усередині них (металургія, автомобілебудування та ін.);
3) одиничний – поділ праці усередині одного підприємства, що розглядається як цикл створення закінченого товару.
Виділяється також два види територіального поділу праці:
1) міжрегіональний – поділ праці між регіонами однієї і тієї ж країни;
2) міжнародний – поділ праці між різними країнами.
Причиною й умовою виникнення і розвитку міжнародної економіки став міжнародний поділ праці (МПП) у всіх трьох його функціональних формах.
Міжнародний поділ праці – вища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах.
Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність.
Міжнародна спеціалізація – це спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією. Розвивається вона за двома напрямками.
1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрі шньогалузеву; окремих підприємств.
2. Територіальний напрямок включає спеціалізацію окремих країн, групи країн або регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.
Основні види міжнародної спеціалізації виробництва:
1) предметна (виробництво продуктів);
2) подетальна (виробництво компонентів продуктів);
3) технологічна або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів).
Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні.
Міжнародне кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва.
Міжнародне кооперування охоплює наступні сфери співробітництва:
1. Виробничо-технологічне співробітництво, що включає:
передачу ліцензій і прав власності;
розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються;
удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.
2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.
3. Післяпродажне обслуговування техніки.
При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються наступні методи:
1. Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах:
підрядне виробниче кооперування – виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т. д.;
спільне виробництво.
2. Спеціалізація в договірному порядку – це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.
3. Створення спільних підприємств – об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.
Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. Її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.
Наріжним каменем світового господарства є міжнародний поділ праці. Це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певних видів товарів та послуг з метою реалізації їх на світовому ринку. Такий поділ є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні, яка лежить в основі різних форм обміну її результатами між країнами. Вона проявляється у взаємовигідній спеціалізації виробництва окремих країн на певних видах продукції, якою вони обмінюються.
Необхідність міжнародного поділу праці та його глибина визначаються ступенем розвитку продуктивних сил суспільства. Його факторами є природні, географічні та економіко-виробничі відмінності між національними економіками різних країн. До промислового перевороту кінця XVIII - початку XIX ст. міжнародний поділ праці базувався на наявності у країнах таких природних ресурсів, як клімат, грунти, корисні копалини, водні й лісові ресурси, наявність зручних шляхів сполучення. З переходом на велике машинне виробництво зростає роль соціально-економічних факторів міжнародного поділу праці. Це обсяг капіталу, рівень технічної оснащеності виробництва, кваліфікація робочої сили, ефективність виробництва, стан науки, і ступінь соціальної диференціації, особливості історичного розвитку та ін. Певний вплив на міжнародний поділ праці чинять і політичні фактори, насамперед форми політичної організації держави, рівень державного суверенітету, позиції країни на світовій арені, співвідношення політичних сил усередині країни, рівень впливу держави на економіку. Саме ці фактори визначають місце кожної країни у системі міжнародного поділу праці.
Теоретичною основою міжнародного поділу праці є обгрунтовані класиками політичної економії теорії абсолютних і відносних переваг. Вони базуються на ідеї про існування відмінностей між країнами в умовах виробництва. Відповідно, в кожній країні можна виробляти будь-які товари. Але затрати на виробництво одиниці кожного товару будуть різними. Тому економічно доцільно зосередитись на виробництві тих товарів, витрати виробництва яких найнижчі. А товари з високими витратами виробництва не виробляти, а завозити з тих країн, де ці затрати низькі. Щоб мати можливість їх придбати, країні потрібно виробляти і постачати на світовий ринок свої товари з низькими витратами виробництва.
Суспільний поділ праці – відокремлення окремих видів трудової діяльності, що стало причиною й умовою виникнення товарного виробництва.
Суспільний поділ праці буває трьох функціональних видів:
1) загальний – поділ праці між великими сферами матеріального і нематеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.);
2) частковий – поділ праці усередині великих сфер за галузями і підгалузями (важка і легка промисловість, скотарство, землеробство та ін.), а також усередині них (металургія, автомобілебудування та ін.);
3) одиничний – поділ праці усередині одного підприємства, що розглядається як цикл створення закінченого товару.
Виділяється також два види територіального поділу праці:
1) міжрегіональний – поділ праці між регіонами однієї і тієї ж країни;
2) міжнародний – поділ праці між різними країнами.
Причиною й умовою виникнення і розвитку міжнародної економіки став міжнародний поділ праці (МПП) у всіх трьох його функціональних формах.
Міжнародний поділ праці – вища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах.
Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність.
Міжнародна спеціалізація – це спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією. Розвивається вона за двома напрямками.
1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрі шньогалузеву; окремих підприємств.
2. Територіальний напрямок включає спеціалізацію окремих країн, групи країн або регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.
Основні види міжнародної спеціалізації виробництва:
1) предметна (виробництво продуктів);
2) подетальна (виробництво компонентів продуктів);
3) технологічна або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів).
Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні.
Міжнародне кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва.
Міжнародне кооперування охоплює наступні сфери співробітництва:
1. Виробничо-технологічне співробітництво, що включає:
передачу ліцензій і прав власності;
розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються;
удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.
2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.
3. Післяпродажне обслуговування техніки.
При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються наступні методи:
1. Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах:
підрядне виробниче кооперування – виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т. д.;
спільне виробництво.
2. Спеціалізація в договірному порядку – це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.
3. Створення спільних підприємств – об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.
Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. Її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.
У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залежно від їх походження і призначення входять:
1.Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) У даній країні.
2.Вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфабрикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем з наступним поверненням.
3.Реекспорт — вивезення товарів, раніше завезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо.
4.Тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо) з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки тощо).
5.Постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв´язків.
У обсяг імпорту входить:
1.Ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку.
2.Реімпорт — зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених туди.
3.Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для перероблення у даній країні й вивезення за кордон.
4.Тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) товари.
5.Імпортне постачання продукції в рамках ТНК.
До товарів, крім матеріальної продукції, або "видимих" благ, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці — патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів.
До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші "невидимі" блага.
В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.
Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру — систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необхідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо).
Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних операцій та кредитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банківськими установами (не обов´язково спеціалізованими).
Страхуванням вантажів займаються спеціальні заклади страхового бізнесу.
Стан зовнішньої торгівлі характеризується низкою показників, серед яких основними є її обсяг, динаміка експорту та імпорту, товарна та географічна структура.
Обсяг світової торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники переважно розраховуються у національній валюті й переводяться у долари США для їх порівняння. Країни з високим рівнем інфляції розраховують експорт та імпорт одразу в доларах США. Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (FOB — Free on Board ("вільний на борту судна")), за якою продавець зобов´язаний доставити товар у порт відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується база цін СІФ (CIF — Cost, Insurance and Freight ("вартість, страхування і фрахт")); при цьому продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків.
За таких умов вартість світового експорту завжди менша від вартості світового імпорту на розмір витрат для перевезення і страхування вантажів.
Фізичний обсяг світової торгівлі оцінюється у вагових одиницях (тоннах, кілограмах, фунтах) або у специфічних одиницях вимірювання (барелях, бушелях, мішках).
Зміна обсягів торгівлі характеризується динамікою зовнішньоторговельного товарообороту. Зовнішньоторговельний товарооборот країни — це сума її експорту та імпорту. Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду (року, кварталу тощо) становить сальдо торгового балансу. Воно є активним (позитивним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, і пасивним (від´ємним), коли ситуація протилежна. Покривають негативне сальдо торгового балансу золотом або конвертованою валютою.
Якщо вимірювання ведеться у натуральних одиницях, динаміка зовнішньоторговельного товарообороту виражається в індексах фізичного обсягу експорту та імпорту. Ці індекси відображають тенденції в зміні обсягів реальних мас товарів.
На вартісні показники впливають ціни. Тому вартість, наприклад, експорту може зменшитись, навіть якщо збільшуються фізичні обсяги проданих товарів, коли ціни на них знизились. І навпаки, збільшення вартісних показників зовнішньоторговельного товарообігу може відображати не фізичне збільшення торгівлі, а зростання товарних цін.
Географічна структура міжнародної торгівлі — це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, виділеними за територіальною або організаційною ознаками. Наприклад, Азія, Африка, Європа, Америка — за територіальною ознакою; країни ЄС, країни НАФТА, країни МЕРКОСУР тощо — за організаційною ознакою.
ЗАВДАННЯ:
1. Випишіть основні поняття опрацьованого матеріалу.
2. Дайте відповідь на питання:
а)Що таке імпортні квоти.
б)Дайте визначення терміну"мито"
в)Що таке експортб імпорт.
1. Випишіть основні поняття опрацьованого матеріалу.
2. Дайте відповідь на питання:
а)Що таке імпортні квоти.
б)Дайте визначення терміну"мито"
в)Що таке експортб імпорт.
Немає коментарів:
Дописати коментар