П 15 Економіка в галузі

 Урок № 30 Тема: Економічний потенціал суспільства. Сукупний попит і пропозиція.

Економічний потенціал — це сукупність наявних та придатних до мобілізації основних джерел, засобів конкретної країни, елементів потенціалу цілісної економічної системи, що використовуються і можуть бути використані для економічного зростання й соціально-економічного прогресу.

Прочитайте параграф за посиланням

СКЛАДНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ. Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економікивиробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. ЦІ можливості дають всі наявні в країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Виробничий потенціал формується основними виробничими фонда­ми, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні Існувало понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мали застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані осно­вні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю і якістю ро­бочої сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні задовольняв інтереси її економіки, частина робочої сили була задіяна в інших республіках колишнього СРСР. В останнє десятиріччя чисельність трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили за­лишається високою (зокрема, зростає частка осіб з вищою освітою). Економічна криза в країні спричинила появу безробіття і неповної зайнятості населення, масову трудову еміграцію як у Росію, так і в країни Європи, Америки, інших регіонів світу. Серед тих, хто виїжджає на заробітки, велика кількість висококваліфікованих спеціалістів, які в нових умовах не реалізовують своїх професійних можливостей.

Природно-ресурсний потенціал складають усі види природних ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні, гідроенергетичні, біологічні (в т.ч. лісові), природно-рекреаційні. За сумарними запасами деяких з них Україна посідає одне з провідних місць в Європі (наприклад, мінеральних, ґрунтових, рекреаційних). Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а значна кількість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму. Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамками економіки, встановленими законодавством, тобто в "тіні". Все це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств. їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Ефективність використання економічного потенціалу в країні зале­жить від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести до нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання складових економічного потенціалу.

ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ. Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, її економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний дохід (ВНД).

Валовий внутрішній продукт держави — це сукупна вартість за рин­ковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни.

Валовий національний дохід відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм І громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.

Показники ВВП і ВНД насамперед розраховуються в національній валюті. Наприклад, валовий внутрішній продукт України (за даними національної статистики) становив 170 млрд. гривень у 2000 р. і 345 млрд. гривень у 2004 р. Правда, ці показники неможливо порівнювати, оскільки вони подані у фактично діючих, а не порівняних цінах. Тим більше вони не дають уявлення про місце України у світовій економіці.

Важливими категоріями ринкової економіки є сукупний попит і
сукупна пропозиція.
Сукупний попит [AD – від англ. “aggregate demand” – сукупний
(агрегований) попит] - це загальна (сумарна) кількість товарів і послуг в
країні, яку здатні придбати покупці за кожного можливого рівня цін за
певний проміжок часу (рік, квартал тощо). Ринок не реагує на потреби, які не
підкріплені відповідними грошовими засобами, тобто попит на обсяг
національного виробництва має бути платоспроможним.
Сукупний попит має певну структуру, є важливим показником, який
характеризує рівень розвиненості економіки країни і добробуту її громадян.
Чим менша питома вага в попиті витрат на продукти харчування, тим вищі
ступінь насичення вторинними потребами і розвиненість економіки в цілому.
І, навпаки, переважання в структурі попиту витрат на харчування і
непродовольчі товари повсякденного побуту є ознакою примітивного
споживання і виробництва.
Структура сукупного попиту складається зі споживчих витрат
населення (С )  , приватних інвестицій в державну економіку ( І ), державних
закупок товарів і послуг (G ), чистого експорту ( NX ).
Споживання (С)  - сумарні витрати населення на закупівлю споживчих
товарів і послуг. Вони визначаються величиною доходів, що залишаються в
особистому розпорядженні домогосподарств:

C=(особистий дохід - індивідуальні податки) - заощадження

Валові інвестиції (I_g) - це приватні закупки будівель і споруд,
обладнання, нагромадження товарно-матеріальних запасів, а також
амортизація основного капіталу за даний період.
Державні закупки товарів і послуг (G ) - операції по закупівлі урядом
засобів виробництва для державних підприємств, а також оплата праці
робітників бюджетної сфери.
Чистий експорт ( NX ) - різниця між вартістю експорту й імпорту.
Отже, перелічені складові сукупного попиту ( AD) показують ринкову
вартість річного загального споживання:

AD = C + I_g + G + Nx 

Сформульований в умовах мікроекономіки закон попиту діє і на
макроекономічному рівні. Тут так само між рівнем цін і обсягом реального
ВВП виявляється зворотна залежність, тобто функція AD є спадною. Наочно
ця залежність відображена на графіку (мал. 2.3.1.), де крива сукупного
попиту відхиляється вниз і вправо, тобто так само, як і крива індивідуального
попиту.

Мал. 2.3.1. Крива сукупного попиту
Щоправда, варто відмітити, що причини, які характеризують цю
залежність в макро- і мікроекономіці, є різними. Крива попиту в
мікроекономіці будувалася відносно ціни одного даного товару (яка
відкладалася на вертикальній осі графіка) й обсягу виробництва цього товару
(який відкладався на горизонтальній осі) при допущенні, що інші ціни і
сукупні доходи споживачів не змінюються.
На відміну від індивідуального попиту, основними параметрами моделі
сукупного попиту є рівень цін, який відкладається по вертикальній осі
(незалежна змінна), і сукупний обсяг виробництва (функція), що
позначається по горизонтальній осі і змінюється разом зі зміною рівня
доходів при рухові вздовж кривої сукупного попиту.
Зворотній, спадний характер кривої індивідуального попиту
пояснюється тим, що споживач може замінити один дорогий товар на інший,
більш дешевий (наприклад, м’ясо замінюється картоплею або хлібом). При
індивідуальному попиті обсяг його зростає при зниженні ціни, тому що
навіть при тому самому рівні доходу споживач може придбати більше
товару.
В ситуації з кривою сукупного попиту ця закономірність викликається
зовсім іншими обставинами. При зростанні загального рівня цін (покупці
починають витрачати більше коштів на придбання того ж обсягу товару)
сукупні витрати і реальний сукупний попит зменшаться. Такий спадний
характер кривої сукупного попиту пояснюється, перш за все, дією трьох
ефектів: процентної ставки, багатства та імпортних закупок.
Дія ефекту процентної ставки пов’язується з тим, що в кожний даний
період часу в національній економіці обертається певна кількість грошей. Її
обсяги (грошова маса М) залежать від розміру фактично реалізованого
національного продукту і цін на нього. Із зростанням рівня цін знижується
рівноважний рівень попиту через зменшення реальної грошової маси в обігу,
що приводить до зростання процентних ставок і скорочення сукупних витрат.
Висока процентна ставка буде стримувати людей купляти дорогі споживчі
товари (будинки, автомобілі і т. д.) в кредит. Отже, високий рівень цін сприяє
збільшенню попиту на гроші і підвищенню процентної ставки, скорочуючи
попит на реальний обсяг національного продукту.
Існування від’ємного нахилу у кривої сукупного попиту пов’язується і
з ефектом багатства. Підвищення рівня цін приводить до зменшення
реальної вартості грошових збережень людей, їх купівельної спроможності.
Особливо це стосується накопичень активів з фіксованою грошовою
вартістю – строкових рахунків і облігацій, які має населення. Ставши
внаслідок цього біднішими, домогосподарства зменшать свої витрати. Інакше
буде при зниженні рівня цін. Тут реальна вартість, або купівельна
спроможність, матеріальних цінностей і витрати людей будуть зростати.
Ефект імпортних закупок характеризує залежність обсягів експорту й
імпорту від співвідношення цін в країні і за її межами. Якщо рівень цін на
товари вітчизняного виробника вищий від цін на товари іноземного
постачальника, то покупці будуть віддавати перевагу імпортному товару. І,
навпаки, якщо рівень цін в країні нижчий, ніж за її межами, то переважно
буде куплятися товар вітчизняного виробника. Підвищення рівня цін в країні
означає скорочення експорту і збільшення імпорту. Отже, при підвищенні
рівня цін ефект імпортних закупок виявляється в зменшенні сукупного
попиту на вітчизняні товари і послуги. І, навпаки, при зменшенні цін
виявляється збільшення чистого експорту в сукупному попиті країни.
Повного уявлення про характер кривої сукупного попиту можна
досягнути на основі комплексного аналізу як цінових, так і нецінових
чинників, що на нього впливають. Такий аналіз дозволив виявити їх
визначальну роль в наданні кривій попиту від’ємного характеру. Загальний
рівень цін, його коливання виступають головною причиною зміни величини
сукупного попиту.
Розглянемо нецінові чинники, які до сього часу вважалися незмінними.
Але в дійсності всі вони, так звані “інші різні умови”, є змінними і можуть
суттєво впливати на криву сукупного попиту. На відміну від змін рівня цін,
які подані на графіку як рух від однієї точки до іншої по стабільній кривій
сукупного попиту, нецінові чинники можуть переміщувати цю криву як
ліворуч, так і праворуч від початкового місця на графіку (мал. 2.3.2.). При
зменшенні сукупного попиту крива 1 AD переміщується вліво до 3 AD , а при
збільшенні сукупного попиту – вправо від 1 AD до 2 AD .

Мал. 2.3.2. Зміни сукупного попиту
Всі нецінові чинники, а їх дуже багато в економічній літературі,
поділяються на 4 групи (табл. 2.3.1.).
Таблиця 2.3.1.
Нецінові чинники сукупного попиту, які зміщують криву сукупного
попиту
1. Зміни в споживчих витратах:
а) добробут споживача;
б) очікування споживача;
в) заборгованість споживача;
г) податки.
2. Зміни в інвестиційних витратах:
а) процентні ставки;
б) очікувані прибутки від інвестицій;
в) податки з підприємств;
г) технологія;
д) надлишкові потужності.
3. Зміни в державних витратах.
4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту:
а) національний дохід в іноземних державах;
б) валютні курси.
Споживчі витрати при своєму збільшенні сприяють зростанню
сукупного попиту і зміщують криву вправо від 1 AD до 2 AD , і, навпаки, при
зменшенні – знижують сукупний попит, зсуваючи криву вліво від 1 AD до 3 AD .
Величина споживчих витрат в різних країнах є різною і визначається в
першу чергу обсягом доходу на душу населення, нагромадженим багатством,
тобто рівнем добробуту населення. При зростанні цього рівня збільшуються і
витрати на придбання споживчих товарів. І, навпаки, при його зниженні
люди будуть змушені зменшити свої видатки.
Зміни в споживчих витратах пов’язані і з очікуваннями споживачів. Ці
очікування можуть бути як до змін власних доходів, так і до можливого рівня
цін чи інших умов купівлі-продажу. Якщо люди впевнені, що їхні реальні
доходи в майбутньому збільшаться, вони витрачають більшу частину свого
сьогоднішнього доходу. В результаті цих витрат крива сукупного попиту
зрушиться вправо. І, навпаки, якщо люди очікують в майбутньому
зменшення реальних доходів, то їхні споживчі витрати, а разом і сукупний
попит, скоротяться. Очікування інфляції також може викликати ажіотажний
попит, а сподівання на зниження цін – тимчасове скорочення попиту.
Наявність заборгованості споживача і її високий рівень можуть
примусити його зменшити нинішні витрати, щоб погасити наявні борги.
Внаслідок же зменшення споживчих витрат, крива сукупного попиту
зміститься вліво. І, навпаки, при відсутності заборгованості, або її
незначному розмірі, збільшуються нинішні витрати, зростає сукупний попит.
Вплив індивідуальних податків на зміни в споживчих товарах
відбувається таким чином. Якщо зменшуються ставки подоходного податку,
то зростають чистий дохід і кількість здійснених покупок за даного рівня цін.
Це означає, що зниження податків дозволить зрушити криву сукупного
попиту вправо. Якщо ж ставки податків збільшаться, то зменшаться споживчі
витрати і крива сукупного попиту зрушиться вліво.
Інвестиційні витрати відносяться до другої групи нецінових чинників
сукупного попиту. Зменшення обсягів придбання нових засобів виробництва
при даному рівні цін сприяє зміщенню кривої сукупного попиту вліво. І,
навпаки, збільшення обсягу закупки засобів виробництва може привести до
збільшення сукупного попиту.
Величина інвестиційних витрат залежить (табл. 2.3.1.) від відсоткових
ставок, очікуваних прибутків від інвестицій, податків з підприємств,
технологій, наявності надлишкових потужностей на підприємствах.
Державні витрати – це третя група нецінових чинників сукупного
попиту. Зменшення урядом витрат на закупки національного продукту
супроводжується скороченням сукупного попиту. І, навпаки, збільшення
урядом витрат при даному рівні цін забезпечує зростання сукупного попиту.
Обсяги державних витрат залежать від багатьох чинників і в першу
чергу від доходів державного бюджету. Їх основне джерело – податкові
надходження. Збільшення податків супроводжується, з одного боку,
зменшенням споживчих витрат і приватних інвестицій, а тому негативно
впливає на сукупний попит; а з іншого боку – зростанням державних витрат,
розширенням сукупного попиту.
Витрати на чистий експорт – четверта група нецінових чинників
сукупного попиту. Співвідношення між експортом і імпортом може
змінюватися не тільки під впливом змін рівня цін усередині країни, а й за
рахунок інших чинників, які пов’язані з ефектом імпортних закупок.
Збільшення чистого експорту, яке пов’язане з іншими чинниками, зрушує
криву сукупного попиту вправо. І, навпаки, зменшення чистого експорту під
впливом цих чинників зміщує криву сукупного попиту вліво.
Зміни у витратах на чистий експорт залежать в першу чергу від
національного доходу інших країн і валютних курсів. Зростання
національного доходу іноземної держави сприяє підвищенню сукупного
попиту на товари і послуги, які туди експортуються. І, навпаки, зменшення
національного доходу в іншій державі скорочує експорт, що зрушує криву
сукупного попиту вліво.
Зміна валютного курсу може привести як до збільшення, так і до
зменшення чистого експорту, а, відповідно, і сукупного попиту. При
знеціненні національної валюти (вона стає дешевшою) щодо іноземної
створюються умови для активізації експорту і зменшення імпорту. І, навпаки,
підвищення валютного курсу стримує експорт і збільшує імпорт. Наприклад,
якщо курс української гривні по відношенню до американського долара буде
знижуватись, то це буде стимулювати український експорт в США.
Реалізуючи товари за попередніми цінами в США, українські підприємці при
обміні доларів на гривню отримують більшу суму гривень. Ця ж причина
буде стримувати американський експорт в Україну.
Сукупна пропозиція (AS – від англ. аggregate supply – сукупна
пропозиція) - загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і
запропонована до продажу у відповідності з рівнем цін, що склався. Сукупна
пропозиція дорівнює реальному валовому внутрішньому продукту. Вона
залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки і рівня витрат.
Залежність між сукупною пропозицією і рівнем цін – пряма: зі
зростанням цін зростає і пропозиція. Це означає, що на макрорівні
зберігається закономірність між ринковою ціною і пропозицією товару, що
існує на рівні мікроекономіки. Згідно з цим законом, поведінка виробника на
ринку буде визначатися очікуваним рівнем прибутковості від його
діяльності. При високому рівні цін виробник буде зацікавлений збільшувати
виробництво товарів і послуг і пропозицію для їх продажу. При низькому
рівні цін виробник скорочує виробництво і пропозицію товарів.
У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно природи і
форми кривої сукупної пропозиції. В залежності від того, як рівень цін
впливає на сукупну пропозицію, виділяють дві моделі: класичну і
кейнсіанську.
Класична модель описує криву сукупної пропозиції в довгостроковому
періоді. Кількість виробленої продукції тут пов’язується лише із затратами
праці і капіталу, а також існуючою технологією. Оскільки обсяг виробництва
в цій моделі не залежить від рівня цін, крива сукупної пропозиції є
вертикальною лінією (AS )  лінія , як це показано на мал. 2.3.3. Інакше кажучи,
крива сукупної пропозиції в довгостроковому періоді відображена
вертикальною лінією тому, що обсяг національного продукту, який
пропонується для продажу, визначається наявними капіталом, працею і
технологією і не залежить від змін рівня цін. Зміна сукупного попиту не
впливає на обсяги виробництва, а викликає лише зміну рівня цін ) ( 2 1 Р до Р з .
Точка перетину вертикальної кривої сукупної пропозиції (AS ) з кривою
сукупного попиту (AD )  визначає рівень цін. Якщо крива сукупного попиту
зміщується вниз(з AD1 до AD2), то в економіці відбувається перехід від точки
перетину кривих сукупного попиту і пропозиції В до точки С. Оскільки
крива сукупної пропозиції вертикальна, то зсув кривої сукупного попиту
приводить лише до змін рівня цін.

Мал. 2.3.3. Крива сукупної пропозиції в довгостроковому періоді
Відмінність кривої сукупної пропозиції в довгостроковому періоді, де
вона є вертикальною лінією, від кривої пропозиції в мікроекономіці, де вона
має позитивний нахил, пояснюється тим, що пропозиція на конкретних
ринках залежить від відносних цін – цін на конкретні товари і послуги в
порівнянні з цінами на інші товари і послуги. Наприклад, коли ціна на
комп’ютери знижується, постачальники зменшують їхнє виробництво,
частково звільняють робітників, відмовляються від закупівлі додаткових
ресурсів, що приводить до збільшення ресурсів, які спрямовуються на
виробництво інших товарів, наприклад, радіоапаратури. Але слід взяти до
уваги, що загальний обсяг вироблюваних економікою товарів і послуг є
обмеженим наявними капіталом, працею і рівнем технології. Внаслідок
підвищення всіх цін загальна кількість пропонованих товарів і послуг не
змінюється.
Стан кривої сукупної пропозиції в довгостроковому періоді
визначається даним рівнем виробництва, який називають потенційним
обсягом виробництва або обсягом виробництва при повній зайнятості
(мінімальний сталий рівень безробіття). Потенційно можливий рівень
виробництва являє собою обсяг виробництва, до якого економіка прагне в
довгостроковому періоді. При такому рівні виробництва ресурси економіки
використовуються повністю, або більш реально – безробіття знаходиться на
мінімальному сталому рівні.
Будь-які зміни в потенційно можливому рівні виробництва викликають
зрушення кривої сукупної пропозиції в довгостроковому періоді. Наприклад,
при збільшенні основного капіталу відбувається підвищення продуктивності
і, відповідно, обсягу пропонованих товарів і послуг. Це призведе до зміщення
кривої сукупної пропозиції праворуч. І, навпаки, при зменшенні основного
капіталу відбувається зниження виробництва, скорочення обсягу пропозиції
національного продукту і зсув кривої сукупної пропозиції вліво.
Кейнсіанська модель описує криву сукупної пропозиції в
короткостроковому періоді. В ньому ціни на деякі товари виявляються
негнучкими і тому не пристосовуються до змін попиту. В результаті
негнучкості цін крива сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є не
вертикальною, а горизонтальною лінією.
Негнучкість рівня цін Дж.Кейнс пов’язував з тим, що ресурси в
економіці недовикористовуються. Якщо виробництво здійснюється при
значних недовикористаних ресурсах, то його збільшення не пов’язане із
зростанням середніх витрат на виробництво і, отже, не спричиняє
підвищення рівня цін. Так само відбувається, коли в країні спостерігаються
значна недовантаженість виробничих потужностей і велика кількість
безробітних. Їх залучення у виробництво не приведе до зростання витрат на
придбання додаткових ресурсів. Оскільки рівень цін не змінюється при
виробництві потрібної кількості національного продукту, то крива сукупної
пропозиції в короткостроковому періоді має вигляд горизонтальної лінії
(мал. 2.3.4.).
В короткостроковому періоді точкою економічної рівноваги є точка
перетину кривої сукупної пропозиції ( AS ) з кривою сукупного попиту ( AD )  .
Зміна обсягів сукупного попиту змінює обсяг виробництва національного
продукту. Якщо крива сукупного попиту посувається вліво  (з AD1 до AD2), то
відбувається перехід від точки перетину кривих сукупного попиту і сукупної
пропозиції В до точки С. Оскільки рівень цін не змінюється, то при
скороченні сукупного попиту відбувається зниження обсягу виробництва.

Мал. 2.3.4. Крива сукупної пропозиції в короткостроковому періоді
Отже, в короткостроковому періоді ціни негнучкі, крива сукупної
пропозиції графічно виглядає горизонтальною лінією і зміни сукупного
попиту впливають на обсяг виробництва національного продукту. В
довгостроковому періоді ціни гнучкі, крива сукупної пропозиції вертикальна
і зміни сукупного попиту впливають лише на рівень цін.
При з’єднанні графіків кривої сукупної пропозиції в довгостроковому і
короткостроковому періодах можна отримати єдину криву сукупної
пропозиції ( AS) , яка має такий вигляд (мал. 2.3.5.).
Єдина крива сукупної пропозиції показує реальний обсяг
національного виробництва, який буде при різних рівнях цін. Вона
складається із двох відрізків: горизонтального (кейнсіанського), коли
національний продукт змінюється, а рівень цін залишається постійним, і
вертикального (класичного), коли національний продукт залишається
постійним на рівні повної зайнятості (мінімальний сталий рівень безробіття),
а рівень цін змінюється.
Розглянуті дві моделі кривої сукупної пропозиції характеризують
залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва
при інших рівних умовах. Однак ці інші рівні умови можуть суттєво впливати
на криву сукупної пропозиції, зміщуючи її вправо або вліво (мал. 2.3.5.).

Мал. 2.3.5. Загальна крива сукупної пропозиції в довгостроковому і
короткостроковому періодах
При зміщенні кривої вправо від AS1 до AS2 відбувається збільшення
сукупної пропозиції. На кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції
збільшення сукупної пропозиції означає зниження рівня цін при різних
рівнях обсягу національного продукту. І, навпаки, зміщення кривої вліво від
1 AS до 3 AS показує зменшення сукупної пропозиції. Внаслідок цього усі
сектори економіки будуть виробляти менше національного продукту, ніж
раніше, при даному рівні цін, або встановлять більш високі ціни при даному
обсязі національного продукту.

Мал. 2.3.5. Зміни сукупної пропозиції
В таблиці 2.3.2. надається перелік цих “інших умов” або нецінових
чинників сукупної пропозиції. Для всіх них характерним є те, що, коли вони
змінюються, змінюються і витрати на одиницю продукції при даному рівні
цін. А це означає, що крива сукупної пропозиції буде зміщуватися вправо або
вліво. Якщо під впливом цих чинників витрати на одиницю продукції
зменшуються, то крива сукупної пропозиції зміщується вправо і вниз. І,
навпаки, якщо витрати на одиницю продукції будуть збільшуватись, то крива
сукупної пропозиції зміщується вліво і вгору.
Таблиця 2.3.2.
Нецінові чинники сукупної пропозиції, які зміщують криву сукупної
пропозиції
1. Зміна цін на ресурси:
а) наявність внутрішніх ресурсів:
- земля (природні ресурси);
- трудові ресурси;
- капітал;
- підприємницькі здібності;
б) ціни на імпортні ресурси;
в) панування на ринку.
2. Зміни в продуктивності.
3. Зміни правових норм:
а) податки з підприємств і субсидії;
б) державне регулювання.
Зміна цін на ресурси. У випадку підвищення цін на ресурси при інших
рівних умовах відбувається збільшення витрат на одиницю продукції і,
внаслідок цього, скорочення сукупної пропозиції. І, навпаки, при зниженні
витрат маємо протилежний результат.
В свою чергу, зміна цін на ресурси залежить від наявності внутрішніх
ресурсів (землі, капіталу, трудових ресурсів, підприємницьких здібностей),
цін на імпортні ресурси і панування на ринку.
Подорожчання виробничих ресурсів приводить до зростання витрат і,
отже, до зменшення сукупної пропозиції, і навпаки, здешевлення – до
зниження витрат і збільшення сукупної пропозиції. При першому варіанті
крива сукупної пропозиції зміститься вліво, при другому – вправо. Такі зміни
можуть бути пов’язані як з внутрішнім, так із зовнішнім (світовим) ринком.
Наприклад, подорожчання російських нафти і газу, які Україна купує,
викликало збільшення витрат і зменшення сукупної пропозиції в нашій країні
у 1992-1993 роках.
Зміни в продуктивності – це зміни обсягів виробництва на одиницю
витрат. Якщо відбувається зростання продуктивності, то, при наявному
обсязі ресурсів або витрат, можна отримати більший реальний обсяг
національного продукту. Зростання продуктивності призводить до зміщення
кривої сукупної пропозиції вправо. Якщо відбувається зменшення
продуктивності, то зростають витрати на одиницю продукції, а, отже, крива
сукупної пропозиції зміщується вліво. Зростанню продуктивності сприяють
використання порошкової металургії у виробництві деталей для
машинобудування, масова автоматизація виробництва тощо. Зменшення
продуктивності відбувається за рахунок постійного зростання глибини шахт і
кар’єрів, залучення в господарський оборот корисних копалин з меншим
вмістом корисного компоненту і т. д.
Зміни правових норм також спричиняють збільшення або зменшення
обсягів пропозиції, зміну витрат на одиницю продукції, і, отже, зміщення
кривої сукупної пропозиції. В структурі змін правових норм вирізняють
зміни податків і субсидій і зміни характеру державного регулювання.
При збільшенні податків з підприємств (податок з обороту, акцизні
збори, податок на соціальне забезпечення тощо) можуть збільшуватись
витрати на одиницю продукції, і це скоротить сукупну пропозицію. Субсидії
бізнесу зменшують витрати виробництва і збільшують сукупну пропозицію.
Державне регулювання також розглядається як важливий чинник
впливу на витрати виробництва і сукупну пропозицію. Посилення
державного регулювання, зазвичай, збільшує витрати виробництва на
одиницю продукції і зрушує криву сукупної пропозиції вліво. І, навпаки, за
рахунок дерегуляції можна збільшити ефективність, зменшити обсяг
канцелярської роботи.

Запитання і завдання

1. Що таке економічний потенціал країни?

2. Назвіть основні складники економічного потенціалу і охарактеризуйте їх для території нашої держави.

3. Які показники використовуються для характеристики і зіставлення національних економік?

4. Що таке ВВП і ВНП?