понеділок, 30 березня 2020 р.

А18 Економіка в галузі

















УРОК № 15.  ТЕМА:   Ринок, принципи функціонування.

 Ознаймтесь с презентаціею:








Ринок  або торго́вицябаза́р — місце взаємодії продавців і покупців для визначення ціни та необхідної кількості товару. Ринок — це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну. Ринок — це місце, де відбуваються відносини купівлі-продажу товарів і послуг у грошовій формі між людьми.
Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Об'єктами ринкових відносин виступають різноманітні матеріальні і нематеріальні цінності (активи).
Слово ринок походить через пол. rуnеk від сер.-в.-нім. rinc(«круг», «коло»)[1]. Оскільки центр середньовічного міста бувплощею з будинком магістрату (ратушею) в центрі та будинками довкола (кільцем). Як правило, після надання містумагдебурзького права на такій площі періодично проводилисьярмарки, а згодом і розміщувались крамниці та торгові ятки. Звідси перенесення назви центральної площі міста на явище, яке ще по-східному називають «базар», а колись ще називалося «торг».
 Основні умови формування ринку і принципийого функціонування


Основною умовою виникнення ринку є суспільний поділ праці. Рідкісність економічних ресурсів, їх обмеженість у деяких регіонах зумовили необхідність вибору занять, тобто спеціалізацію, з тим, щоб досягти досконалості у виробництві і краще задовольнити свої потреби, обмінявши надлишок виготовленої продукції на товари інших виробників. Отже, поділ праці зумовлює потребу в обміні. Розвиток обміну призвів до появи грошей, а це посилило стимули до виробництва товарів для продажу.
Умови, що забезпечують формування ринку
Рис. 3.1. Умови, що забезпечують формування ринку
Другою умовою формування ринкової економіки є наявність самостійних економічно відповідальних товаровиробників, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати в рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу товарів. Вони повинні мати право вести будь-яку діяльність, яка не заборонена законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників, установлювати ціни, розпоряджатися доходами.
Третьою важливою умовою існування ринку є наявність різних форм власності, серед яких домінує приватна власність, що має певні переваги у порівнянні з іншими формами:
  • — вона повною мірою відповідає принципам індивідуальної свободи людини і створює умови для самореалізації;
  • — є сильним стимулом до творчої діяльності;
  • — приватна власність є демократичною формою власності, оскільки приватний власник сам вирішує фінансові й виробничі питання, несе повну відповідальність за результати господарювання.
Четвертою важливою умовою функціонування ринку є конкуренція. Вона є передумовою формування ефективної ринкової системи ціноутворення. Відсутність або обмеження конкуренції порушує ринковий механізм взаємодії продавців і покупців, деформує процес ціноутворення, а це негативно впливає на функціонування всієї економічної системи.
П'ятою умовою становлення ринкових відносин є вільне ціноутворення, яке є головним елементом ринкового механізму. Воно сприяє узгодженню інтересів покупця і продавця та регулює пропорції в економіці в умовах конкуренції.
Шостою умовою функціонування ринку є стабільна грошова система. При її наявності у споживача з'являється реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника — реальний стимул інтенсивніше працювати. Стабільна грошова система забезпечує збереження цінності, є гарантією прибуткового вкладання грошей у виробництво.
Основними принципами функціонування ринку можна вважати такі:







  • — економічну самостійність суб'єктів ринку, що передбачає свободу вибору форм власності і господарювання, планування господарської діяльності, розпоряджання майном, доходами і так далі;
  • — економічну рівність, тобто рівні економічні умови господарювання для всіх форм власності й господарств, рівні умови і принципи ціноутворення, оподаткування, розподілу прибутку і кредитування:
  • — економічну відповідальність, тобто відповідальність за результати роботи, якість продукції, що надходить на ринок, та виконання договірних зобов'язань;
  • — свободу вибору — це означає, що власники грошових і матеріальних ресурсів можуть використовувати їх на свій розсуд.

Завдання: Занотуйте, що таке ринок. Які умови формування ринку?

Що таке попит та пропозиція?

*  На допомогу:   Підручник  Т.В. Канченко, М.П. Панченко  "Основи економіки"  стор. 85-108



пʼятниця, 27 березня 2020 р.

П 15 Економіка в галузі

 Урок 31       ТЕМА:  Оцінка результатів національного виробництва




Перегляньте презентацію

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один з найважливіших показників розвитку економыки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва

1. Макропоказники – це показники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді, ціни з року в рік змінюються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макророзрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний та реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні.
Номінальний ВВП (ВВПн) – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.
Номінальний ВВП = S piqi, де qi – обсяг виробництва і-го товару в поточному році, pi – ціна і-го товару в поточному році.
Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:
  • динаміка обсягу виробництва;
  • динаміка рівня цін.
Реальний ВВП (ВВПр) – загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу), тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва: Реальний ВВП = S p0qi, де p0 – ціна і-го товару в базисному році.
Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Ір< 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу більша за одиницю (Ір > 1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.
На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва (Тз) і темп його приросту (Тп): Тз= (ВВПр у поточному році / ВВПр у базовому році) *100.
Тп= ((ВВПр у поточному році – ВВПр у попередньому році) / ВВПр у попередньому році) *100.
     
Важливе значення має також обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основним з них є індекс цін ВВП (Іц), який називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових цін (ІОП).
Індекси цін відображають співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг (ринкового кошика) для певного поточного року й сукупною ціною ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому році.
Згідно з існуючою практикою індекси цін розглядаються у%.
Наприклад, якщо ціна споживчого кошика у 1997 році дорівнювала 5000 грн., а в 1995 році ціна складала 4000 грн., то ІСЦ буде дорівнювати 125% (5000/4000*100%).
Дефлятор ВВП, тобто Іц більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін. Дефлятор ВВП ширший, тому що враховує не тільки ціни споживчих товарів та послуг, а також для ціни інвестиційних товарів, товарів, які купує держава, а також товарів та послуг що купуються і продаються на світовому ринку. У зв’язку з цим дефлятор ВВП – це індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.
Якщо аналізується 1997 рік, то дефлятор ВВП у 1997 році буде виражений співвідношенням: Іц1997 р. = (ВВПн (1997 р) / ВВПр (1997 р) *100.
Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім.
На величину номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і рівня цін. Тому виникає питання, якою мірою це пов’язано зі зміною фізичного обсягу виробництва, а якою - зі зміною цін чи обома обставинами водночас. Для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника номінального ВВП.
Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.
Найточнішим методом інфліювання або дефліювання номінального ВВП даного року є ділення номінального ВВП на індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) і помноження одержаного результату на 100, тобто ВВПр=ВВПн /Іц*100.
Завдяки інфліюванню номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін базового року. За допомогою дефліювання номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року.
Спираючись на дефлятор ВВП можна також визначити приріст (або зменшення) номінального ВВП за рахунок цін. Це можна обчислити за такими формулами: DЦа=Іца – 100 або DЦа= ((ВВПна-ВВПра) / ВВПра) *100, де Іца, DЦа – темп зростання (зниження) та темп приросту (зниження) цін у періоді, що аналізується; ВВПна, ВВПра – номінальний та реальний ВВП у періоді, що аналізується.
Використовують ще такі цінові індекси Ласпейреса, Пааше і Фішера (цінові дефлятори).
Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною.
Індекс має вигляд: Ілр = Sp1q0 / Sp0q0, де р1, р0 – ціни відповідно в поточному і базисному періодах; q0 – обсяг виробництва в базисному періоді.
Цей індекс дещо завищує темпи зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактом, що із зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.
Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого «кошика» споживчих товарів і послуг (qk), називають індексом споживчих цін: Ісцр = Sр1qk / Sр0qk.
Фіксований споживчий кошик складається приблизно із 300 найменувань товарів і послуг, які купуються типовим міським мешканцем. Індекс побудований так, що ціна кошика у базисному періоді береться за 100%, а тому значення індексу вказують на те, на скільки відсотків змінилась ціна товарів – компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні з попереднім.
Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції.
Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса.
Індекс має вигляд: Іпр = Sр1q1 / Sр0q1 де q1 – обсяг виробництва в поточному періоді.
Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП: Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП = Sр1q1 / Sр0q1.
Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.
Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існують три суттєві відмінності:
  • дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;
  • дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;
  • дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса).
Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. В залежності від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.
Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, усуває їхню обмеженість: Іфр = Ö (Ілр * Іпр) = Ö ((Sp1q0 / Sp0q0) * (Sр1q1 / Sр0q1)).
2. Національне багатство - це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію. Масштаби, структура і якісний рівень національного багатства визначають економічну могутність країни, потенціал її наступного соціально-економічного розвитку.
Уявлення про структуру національного багатства дає схема, зображення на рисунку.
 
Структура національного багатства.
Про рівень економічного розвитку країни та її можливості в нарощуванні економічної могутності свідчить структура національного багатства. Найбільше значення має економічний потенціал країни, який представлений основним і оборотним виробничим капіталом, кадрами працівників, вчених і спеціалістів.
Приклади:
1. У 1997 році номінальний обсяг ВВП становив 486,2 млрд. грн., а індекс цін дорівнював 121,7, тобто був на 21,7% вищим порівняно з базовим 1995 роком.
У 1990 році номінальний обсяг ВВП становив 273,2 млрд. грн., а індекс цін – 85,7, тобто був на 14,3% нижчим порівняно із базовим 1995 роком.
Реальний обсяг ВВП з урахуванням індексу цін дорівнюватиме: Для 1997 року – 399,5 млрд, грн. ((486,2 / 121,7) *100, а для 1990 року – 318,8 млрд. грн. ((273,2 / 85,7) *100).
2. У році, що аналізується, номінальний ВВП складав 180 млн грн., реальний ВВП – 144 млн. грн. Враховуючи наведені дані, обчислимо дефлятор ВВП, який складає 125% ((180/144) *100). Звідси приріст номінального ВВП за рахунок цін складе: DЦ = 125 – 100 =25%, або DЦ = ((180-144 / 144) *100 = 25%.
Примітка: Показник чистого економічного добробуту (ЧЕД), виведений в 1972 році професорами В. Нордгаузом та Д. Тобіном з Єльського університету.
Даний показник відображає те, що показник ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту, так як показник ВВП має значні недоліки:
По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води і т. п.), які пов’язані з його виробництвом, і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не враховується.
По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки, робота тесляра, який займається ремотом власного будинку, безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП.
По-третє, у ВВП не відображається вартісна оцінка дозвілля і не відображається повною мірою покращання (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним з мірил економічного добробуту.
Отже, щоб отримати показник чистого економічного добробуту необхідно із офіційного обсягу ВВП:
  • відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;
  • додати вартісну оцінку неринкових операцій;
  • додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;
  • додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів.
ЧЕД головним чином нагадує про те, що показник ВВП не є досконалим, проте показник ВВП є найкращим макроекономічним показником, який ми маємо на сьогодні і яким користується весь світ.
Пам’ятка: Розрахунок ВНП за витратами: GNP = C + Ig + G + NE, де GNP – валовий національний продукт, С – споживчі витрати, Ig - валові приватні інвестиції, G - державні витрати, NE - чистий експорт.
Чистий експорт: NE = E – Z, де NE – чистий експорт, E – експорт, Z – імпорт.
Чистий експорт може бути від’ємною величиною.
Обчислення ВНП за доходами: GNP = W + R + i + p + A + Tн, де W - заробітна плата, R – рента, і – процент, р – прибуток, А – амортизація, Тн - непрямі податки.
Валовий внутрішній продукт (ВВП): GIP = GNP – NE, де GIP – валовий внутрішній продукт, GNP – валовий національний продукт, NE – чистий експорт.
Чистий національний продукт: NNP = GNP – A, де NNP – чистий національний продукт, GNP – валовий національний продукт, A – амортизація.
Національний доход: NJ = NNP – Tн, де NJ - національний доход, NNP – чистий національний продукт, Tн - непрямі податки.
NJ= W + R + i + p, де NJ - національний доход, W - заробітна плата, R – рента, i – процент, p – прибуток.

середа, 25 березня 2020 р.

А 18 Економіка в галузі

 Урок № 14                 ТЕМА: Інфляція та її види.


Перегляньте презентацію

Сутність та форми інфляції. "Превышение меры в выпусках бумажной монеты по строгой правде не может быть иначе представляемо, как в виде неприметного похищения части из имущества каждого".
(Н. Моровінов, економіст, філософ і державний діяч Росії кінця XVIII ст.).
Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу? Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.
Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів купівлі - продажу.
Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платоспроможного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.
Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:
  • Знецінювання грошей по відношенню до золота.
  • Знецінювання грошей по відношенню до товару.
  • Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.
Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках: "Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються".
Причини інфляції. Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли водночас на 7-9%.
Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді інфляційне.
Таким чином, зростання цін, пов’язане із циклічними коливаннями кон’юнктури, не можна вважати інфляційним. По мірі проходження фаз циклу - особливо при іноді маючій місце їх "нестандартної" розтягнутості помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума і падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в наступних фазах виходу із кризи.
Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - т. з. інфляція витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді супроводжується підвищенням загального рівня цін.
Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якийсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зростає попит на будматеріали, послуги будівників, транспорт і т. і. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку ціни будуть опускатися.
Таким чином, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:
  • Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.
  • Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платоспроможного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.
  • Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополістичний. Оскільки огополіст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.
  • Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-таки обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.
Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких інфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.
Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:
  • Державна монополія на емісію грошей.
  • Профспілкова монополія.
  • Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.
Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.
Типи інфляції. В теоріях, що опрацьовуються західними економістами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.
Інфляція попиту. Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту.
Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.
Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: "Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів".
Інфляція пропозиції. Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.
Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції:
  • Загальні витрати;
  • Загальні витрати на одиницю продукції = -------------------------------------;
  • Кількість одиниць продукції.
Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту.
На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.
Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - інфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.
                                                                Види інфляції. 

Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види інфляції:
1. Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номінальних цінах. Багато сучасних економістів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.
2. Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.
3. Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.
Гіперінфляція.
Деякі економісти побоюються, що помірно повзуча інфляція, що може спочатку сприяти пожвавленню економіки, потім, наростаючи як сніговий ком, перетвориться в більш жорстоку гіперінфляцію. Цей темп зростання інфляції виявляє руйнівний вплив на обсяг національного виробництва і зайнятість.
Справа в тому, що коли ціни поволі, але постійно зростають, населення і підприємства прилаштовуються до їх подальшого підвищення. Тому, щоб їх невикористанні заощадження і поточні прибутки не знецінились, тобто щоб випередити передбаченні підвищення цін, люди повинні витрачати гроші зараз. Підприємства поводяться так само, купуючи інвестиційні товари. Дії, диктовані інфляційним психозом, підсилюють тиснення на ціни, і інфляція починає годувати сама себе. Більше того, оскільки вартість життя збільшується, робочі вимагають і одержують більш високу номінальну заробітну плату.
Профспілки прагнуть до такого підвищення заробітної плати, якої вистачило би не тільки на те, щоб покрити торішні підвищення цін, але і компенсувати інфляцію, що очікується у той період, коли новий колективний договір буде ще в силі. Зарплата і підвищення цін підгодовують одне одного, і це допомагає повзучій інфляції перейти до галопуючої.
Крім руйнівних наслідків для перерозподілу, гіперінфляція може прискорити економічний крах. Жорстока інфляція сприяє тому, що зусилля направляються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність.
Підприємствам стає всі більш та більш вигідним накопичувати сировину і готову продукцію в передбаченні прийдешнього підвищення цін. Але несумісність кількості сировини і готової продукції попиту на них веде до підсилення інфляційного тиснення. Натомість, щоб укладати капітал в інвестиційні товари, виробники і окремі особи захищаючись від інфляції, набувають невиробничих матеріальних цінностей. Ювелірні вироби, золото і інші дорогоцінні метали, нерухомість і таке інше.
В надзвичайній ситуації, коли ціни підстрибують різко і нерівномірно, нормальні економічні відносини руйнуються. Власники підприємств не знають, яку ціну на товари слід призначити і промислові підприємства здебільшого переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. Споживачі не знають, яку ціну сплачувати. Постачальники сировини бажають одержати реальні товари, а не гроші, що хутко знецінюються. Кредитори намагаються уникати своїх боржників, щоб не одержувати повернутий борг в дешевих грошах.
Гроші фактично гублять ціну і перестають виконувати свої функції в якості міри вартості і засобу обміну. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Виробництво і обмін зі скрипом посуваються до зупинки і в кінцевому підсумку спромагається наступити економічний, соціальний і, дуже можливо, політичний хаос. Гіперінфляція прискорить фінансовий крах, депресію і суспільно-політичні безладдя. Вона звичайно пов'язана з нерозумною політикою уряду.
Більшість економічної літератури приводить в якості прикладів Нікарагуа періоду цивільної війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще ген не межа.
Внаслідок економічного ембарго світового суспільства проти цієї у минулому союзної республіки Югославії річне зростання цін складає 3,000, 000,000%, а, наприклад, середня заробітна плата складає суму рівну 1Dm при тому, що ціни вирослі ще більше, а багато промислових товарів просто зникли із пропозиції.
Понад швидке зростання цін по відношенню до рівня інфляції можна легко пояснити при допомозі формули MV=PQ. Незважаючи на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок утрати у господарських суб'єктів довіри до національної валюти обіг грошей надзвичайно збільшується, що в даному випадку рівносильне збільшенню їх кількості. Відповідно й ціна збільшується значно більше, ніж кількість наявних грошей в обігу. В розкручуванні спіралі гіперінфляції надзвичайну роль також грають інфляційні очікування.
Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані - тобто при відносно вільному ринку. При подавленій ж інфляції зростання цін на товари і послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може виражатися в дефіциті пропозиції.
В 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, деорганізуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%.

вівторок, 24 березня 2020 р.

А 18 Економіка в галузі

Урок №13 ТЕМА: Виникнення грошей. Їх функції і види. 


Перед початком засвоєння поданого матеріалу перегляньте відео.




Гроші - невід'ємна частина нашого повсякденного життя. І неможливо знайти навіть найнримітивнішої цивілізації, яка б не використовувала їх. Проте, незважаючи на те, що гроші, на перший погляд, є ніби й зовсім простим, цілком зрозумілим і добре знайомим для нас явищем, при визначенні його суты можуть виникнути певні проблеми. Останні пов'язані з "тим, що гроші виконують декілька відмінних між собою функцій, які непросто зв'язати в єдине цілісне поняття.
На проблему суті грошей існували й існують різні точки зору. Згідно з найпоширенішими із них, гроші - це:
 засіб платежу або засіб обміну (Р.Дорнбуш, С.ФІшер);
 абсолютно ліквідний засіб обігу (М.Н.Чепурін, А.Є.Кисельова);
 мастило обміну (Пол А.Самуельсон, В.Д.Нордгауз);
 засіб оплати товарів і послуг, засіб виміру вартості і засіб збереження (накопичення) вартості (Едвін Дж.Долан, Колін Р.Кемпбелл);
 сукупність активів, які використовуються при здійсненні угод (М.Грегорі Менк'ю);
особливий   товар,   яким   служить   загальним   еквівалентом (С.Дзюбик, О.Ривак) та ін.
Усі вищенаведені означення фактично зводяться до перерахунку однієї або декількох функцій, виконуваних грошима. Тому, визначаючи суть грошей, найкраще буде сказати, що гроші - це усе, що виконує їхні функції (К.Р. Макконнелл, С.Л.Брю), тобто гроші -це те, що вони роблять. У багатьох підручниках з економіки та фінансів гроші визначаються як будь-який товар, який представляє засіб обігу, мір\ вартості і засіб зберігання (накопичення) багатства. Ряд вчених приписують грошам не три, а цілих п'ять функцій. Крім вищеназваних, називають ще дві: засіб платежу та світові гроші. В рамках саме такого переліку ми розглянемо окремі функції грошей, тобто: міра вартості, засіб обігу (обміну), засіб платежу, засіб нагромадження та світові гроші.
Функція міри вартості полягає в тому, що гроші використовуються для вимірювання і порівняння вартостей благ. Вартість благ можна вимірювати за допомогою кількості затраченого на їх вивиробництво часу, або за допомогою інших благ, але найзручніше це робити за допомогою грошей. За допомогою грошей вартість речей вимірюється так само, як і з допомогою кілограмів і метрів визначається вага і довжина. Кожна держава в законодавчому порядку встановлює свою міру вартості, тобто грошову одиницю. Наприклад, в Україні мірою вартості є гривня, у США - долар, в Японії - йєна, у країнах Євросоюзу - євро, у Росії - рубль. Раніше, коли основою функціонування грошових систем були металеві гроші, держава при встановленні міри вартості визначала також масштаб цін вагову кількість грошового металу, яка приймалася за грошову одиницю.
Гроші як міра вартості однорідні, що дуже важливо для обчислень і ведення записів по здійснюваних угодах. Визначаючи ціни у гривнях, люди без особливих зусиль можуть співставити і порівняти вартості різних благ. Зрозуміло, що грошові одиниці різних країн відрізняються між собою, тому вони можуть розглядатися як універсальний засіб виміру тільки в межах дії даної грошової одиниці. Для встановлення пропорції обміну різних грошових одиниць, використовуються курси валют.
При виконанні функції засобу обігу гроші виступають посередниками при товарообмінних операціях і використовуються під час купівлі та продажу благ між людьми, фірмами, країнами. Як засіб обігу, гроші допомагають замінити натуральний обмін товарами за схемою „товар - товар" на обмін за схемою „товар - гроші — товар", що тягне за собою якісні зміни економічних відносин. Застосування грошей як визнаного всіма посередниками в угодах купівлі-продажу роблять процес обміну більш швидким та ефективним. В умовах системи бартерного (натурального) обміну форми торгівлі, коли обмін одного товару на інший відбувався без допомоги грошей, - виникали значні проблеми, оскільки обмін міг здійснитися лише у тому випадку, коли мав місце подвійний збіг потреб. Така система обміну товарами була характерна для традиційного суспільства. У сучасних умовах повернення до бартерного обміну спостерігається, коли відбуваються порушення в грошовому обігу.
Швидкий розцінок саме цієї функції грошей привів до виникнення паперових грошей, оскільки людям при здійсненні операцій купівлі-продажу відносно байдуже, що саме вони приймають як гроші. Головне для них - наявність гарантій, що інші люди теж приймуть це як гроші. Такі гарантії надає держава своїм підписом на грошових купюрах, а також за допомогою системи заходів, які попереджують можливі підробки. У сучасних економічно розвинутих країнах функцію засобу обігу в основному виконують монети, паперові знаки і різноманітні форми вкладів до запитання.
Третю функцію засобу платежу гроші виконують тоді, коли взаємопов'язані зустрічні потоки ресурсів або благ і грошей розриваються у часі і, внаслідок цього, виникає борг. Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин. Дану функцію гроші реалізують як у сфері купівлі-продажу благ при здійсненні угоди в кредит, так і поза ним (заробітна плата, сплата податків, орендна і квартирна плата, повернення позик та ін). Розвиток цієї функції привів до виникнення кредитних грошей: векселів, банкнот, чеків, кредитних карток тощо.
Четвертою функцією грошей є засіб зберігання (нагромадження), тобто особливий вид активів, що вилучається з обігу після продажу товарів та послуг, зберігаючись, поступово нагромаджується й забезпечує його власникові купівельну спроможність у майбутньому. Звичайно, будь-який актив певною мірою може бути засобом нагромадження. Ним може служити будь-яка нерухомість, акції, колекції, коштовності та ін. Однак гроші можуть виконувати цю функцію значно ліпше, оскільки їм властива ліквідність.
Ліквідність - це здатність активу швидко і без втрат трансформуватися в будь-який інший актив. Гроші володіють абсолютною ліквідністю, тому що їх можна обміняти на яке-небудь благо, на цінні папери тощо. А будь-який інший актив спочатку необхідно обміняти на гроші (іноді з втратами), а вже потім - на необхідне благо. Тобто іншим видам активів ліквідність властива меншою мірою. Та зауважимо, що незважаючи на високу ліквідність, гроші можуть успішно виконувати функцію нагромадження лише при збереженні їх вартості, тобто при незмінному загальному рівні цін.
П'ята   функція   грошей         світові   гроші        полягає   в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за угодами, укладеними між економічними суб'єктами різних країн. Первісно цю функцію виконувало лише золото. У сучасних умовах золото безпосередньо не використовується як світові гроші. Функцію світових грошей виконують вільноконвертовані національні валюти розвинутих країн і міждержавні грошові одиниці (долар США, японська йєна, євро, SDR). Однак золото виконує функцію централізованого резерву країни, зосередженого в центральних банках і може використовуватися в міжнародних розрахунках опосередковано шляхом попереднього продажу на світових ринках золота в обмін на вільноконвертовані валюти.
У цій функції гроші виступають у трьох значеннях: як загальний платіжний засіб (розрахунки за торгівельним і платіжним балансами країни), як загальний купівельний засіб (купівля різних благ, зокрема таких, як зброя, зерно, енергоресурси з негайною готівковою оплатою), як втілення певної суми нагромадженого багатства (надання міждержавних позик, сплата контрибуцій, передача золотовалютних цінностей на збереження з однієї країни в іншу тощо).
Як ми уже зазначали вище, економічна наука неоднозначно встановлює кількість виконуваних грошима функцій. Прихильники розгляду лише трьох функцій грошей вважають, що функція грошей засіб платежу враховується в функції засіб обігу, а функція світові гроші враховується в усіх інших функціях. Проте, наприклад, в умовах України функцію засіб обігу найкраще виконує гривня, яка відносно непогано виконує також функцію засобу платежу і зовсім не виконує функцію світових грошей, в той же час функції засобу платежу і світових грошей найкраще виконує долар. Тому функції грошей доцільно розглядати в рамках не трьох, а п'яти функцій.
Аналіз функцій грошей потребує розгляду не тільки кожної функції окремо, але і їх сукупності як єдиного цілого. Функції грошей створюють реальний рух грошей або функціонування грошової маси. Виконання грошима вищезазначених функцій означає, що грошова маса може функціонувати в трьох сферах: у внутрішньому (національному) грошовому обігу, у сфері нагромадження скарбів і у міжнародному грошовому обігу.
 Завдання: Опрацюйте отриману інформацію. Запишіть у зошит  визначення понять: гроші, емісія грошей. Які функції грошей вам відомі?
Які властивості грошей вам відомі, запишить їх у зошит.