четвер, 30 квітня 2020 р.

П15 Економіка в галузі

   Урок № 37 . Державний бюджет, його формування та структура.

 Всі сфери і ланки фінансової системи тісно взаємопов'язані між собою і постійно взаємодіють. Центральною ланкою фінансової системи є державний бюджет. Пригадаємо, що слово "бюджет" (від англ. Budget) перекладається як "сумка і її вміст". Бюджетом називали грошовий портфель міністра казначейства, так що з економічної точки зору бюджет можна трактувати як стан "грошової сумки" держави. Відмінною рисою державних бюджетів є їх зростаюча роль в перерозподілі національного доходу. Обсяги цього перерозподілу становлять 40-50% ВВП.
Державний бюджет можна розглядати з двох позицій: як економічну категорію і як фінансовий план. За своєю економічною сутністю державний бюджет являє грошові відносини, що виникають у держави з фізичними та юридичними особами щодо перерозподілу національного доходу у зв'язку з утворенням і використанням бюджетного фонду. Як фінансовий план державний бюджет складається з доходів п витрат. Будучи основним фінансовим планом держави, державний бюджет дає органам влади реальну економічну можливість здійснення владних повноважень. Він відображає розміри необхідних державі фінансових ресурсів та визначає тим самим податкову політику в країні. Бюджет фіксує конкретні напрями витрачання коштів, перерозподілу національного доходу і внутрішнього валового продукту, що дозволяє йому виступати в якості ефективного регулятора економіки.
Державний бюджет – це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи – це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів.


Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складається з двох частин: доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги.
Структура державного бюджету гіпотетичної ринкової країни відображається на рис. 1.





Доходи бюджету формуються насамперед за рахунок податків (понад 90 % центрального і 70 % місцевих бюджетів).

Бюджетна система – це сукупність всіх бюджетів країни у їх взаємодії. Бюджетна система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та ін. підсистем і складається із двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних (тобто єдиних держав – Великобританії, Франції та ін.) складається лише з двох ланок – державного і місцевого бюджетів. До бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня ланка – бюджети членів федерації: у США – це бюджети штатів, у Німеччині – земель, у Швейцарії – кантонів, в колишньому СРСР – республік. Бюджет України складається лише з 3 ланок (центрального бюджету, республіки Крим та місцевих).

На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв’язки держави, охорона кордонів, пошта, зв’язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, перерозподілі національного доходу тощо.

На місцеві бюджети покладаються функції розвитку комунального господарства, будівництва певних об’єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвитку охорони здоров’я освіти (частково).

Джерелом державних (центральних) бюджетів є такі види податків, як прибутковий податок на прибуток компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, що випускаються центральним урядом, а також доходи від об’єктів державної власності.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок окремих податків (здебільшого помайнового), від муніципальної власності (наприклад, ренти від будинків), окремих акцизів, від надання комунальних послуг, різних адміністративних зборів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.), тощо.

Держава, крім того виділяє кошти цільового призначення місцевим органам влади на будівництво портів, гідроелектростанцій, ліквідацію наслідків стихій, аварій та ін. Проект бюджету готує центральний уряд, а затверджує законодавча влада.

Державні витрати – це виражені у грошовій формі відносини власності між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.

Основна частка державних витрат направлялася на утримання державного апарату і військові цілі, а соціальних витрат не було. В середині 90-х рр. ХХ ст. на перше місце вийшли витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров’я, виплат безробітним, пенсіонерам та ін.). це зумовлено якісно новою роллю особистого фактора в сучасному виробництві (значення освіти кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників тощо), посиленням загальнолюдських цінностей у комплексі ціннісних орієнтирів суспільства, зростанням армії безробітних тощо. Внаслідок цього на соціальні витрати у розвинутих країнах Заходу йде близько 35 % державних витрат.

На другому місці в структурі державних витрат – витрати на економічні цілі: житлове будівництво і його реконструкцію, розробку природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв’язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін. Ці витрати в розвинутих країнах світу становили у середині 90-х рр. близько 25-27 % державних витрат.

Їх висока питома вага зумовлена перетворенням держави на головну організацію щодо забезпечення нормального відтворення економічної системи, а планомірності і, зокрема, державного регулювання – в ядро господарського механізму. Недержавні форми власності і ринкового механізму неспроможні розвивати фундаментальні наукові дослідження, долати екологічну кризу, розв’язувати інші проблеми.

Третє місце в структурі державних витрат посідають витрати на військові цілі. Вони поділяються на прямі і непрямі. До прямих відносять безпосередні витрати з державного бюджету на оборону. До непрямих – частину витрат на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплати ветеранам війни.

Наступна за величиною стаття державних витрат – витрати на обслуговування державного боргу.

Виплата державного боргу і процентів по ньому здійснюється через викуп державних цінних паперів за кошти із державного бюджету.

Частина коштів із бюджету держави йде на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, сплати внесків до міжнародних організацій та ін.

Дефіцит бюджету – це перевищення витрат державного бюджету над доходами. Виникнення і зростання дефіциту бюджету зумовлено економічними кризами, мілітаризацією економіки, веденням війни, економічною нестабільністю, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним зростанням інших витрат з бюджету.

Завдання:

1.Запишіть  визначення "профіцит" та "дефіцит"  державного бюджету.
2. Державний борг- це...


вівторок, 28 квітня 2020 р.

А 18 Економіка в галузі

 Урок № 21. ТЕМА:  Державний бюджет, його формування та структура.

 Ознайомтесь з  поняттям  "Державний бюджет"(за посиланням)

Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використанняцентралізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.
У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включаєдержавний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.
 Державний бюджет виконує такі функції:
а) розподільчу. Ця функція бюджету проявляється через формування і використання централізованих фондів грошових коштів за рівнями державної та територіальної влади і управління. У розвинених країнах через бюджети різних рівнів перерозподіляється до 50% ВВП.
  • б) стимулюючу. За допомогою бюджету держава регулює господарське життя країни, економічні відносини, направляючи бюджетні кошти на підтримку чи розвиток галузей, регіонів. Регулюючи таким чином економічні відносини, держава здатна цілеспрямовано посилювати або стримувати темпи зростання виробництва, прискорювати або послаблювати зростання капіталів та приватних заощаджень, змінювати структуру попиту і споживання. У цьому і проявляється стимулююча функція бюджету.
  • в) соціальну. Ця функція полягає в акумуляції коштів у бюджеті і використанні їх на здійснення соціальних програм, спрямованих на розвиток охорони здоров'я, культури, освіти, підтримку незаможних.
  • г) контрольну. Ця функція бюджету передбачає можливість і обов'язковість державного контролю за надходженням і використанням бюджетних коштів.
Як фінансовий план Державний бюджет має дві структурні складові частини, а саме: доходи та видатки.
Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є:
  • податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій;
  • податок на додану вартість;
  • акцизні збори;
  • доходи від зовнішньоекономічної діяльності;
  • прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами.
Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.
Державні видатки - це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування.
а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;
б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;
в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;
г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;
д) утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;
е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;
є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.
 Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.
Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:
  • зниженням рівня суспільного виробництва
  • глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу
  • послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;
  • нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;
  • великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу;
  • великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.
Причинами дефіциту бюджету в Україні є:
1.  Зменшення приросту національного доходу.
2.  Збільшення бюджетних витрат.
3.  Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з  видатками.
4.  Відсутність чіткої фінансової стратегії.
5.  Інфляційні процеси.
У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.
Профіцит бюджету — економічне поняття, яке означає, що дохідна частина бюджету перевищує видаткову частину бюджету.

понеділок, 27 квітня 2020 р.

А18 Економіка в галузі

 Урок № 20             ТЕМА: Податки, їх види та функції. 

Податки - це платежі, які в обов'язковому порядку повинні сплачуватися фізичними та юридичними особами на основі законодавчих актів на користь держави.

Податки необхідно сплачувати для того, щоб забезпечити соціальні потреби держави.
Головним законодавчим документом, що регулює податкові платежі до бюджету в Україні є Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.
В Україні існують загальнодержавні податки ті місцеві податки та збори.
                           Загальна класифікація податків та зборів

Податкові платежі можна групувати за різними ознаками. Одні дослідники вважають головним критерієм те, куди надходять зібрані кошти, інші – те, що є базою оподаткування. Якщо узагальнити найбільш поширені варіанти класифікації, вийде ось така таблиця:
Стаття 8 Податкового кодексу України (ПКУ) встановлює два типи обов’язкових платежів: загальнодержавні й місцеві. Як уже згадувалося, загальнодержавні податки сплачуються незалежно від місця перебування чи реєстрації особи. А от місцеві збори стягуються лише на території конкретної сільської, селищної або міської ради, ради об’єднаних територіальних громад, створеної згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Саме ці органи визначають розмір відповідних податкових ставок. Проте порядок застосування місцевих податків також регламентується ПКУ, що регулює всі види податків в Україні, окрім мита.

Повний перелік платежів, що стягуються в Україні, викладено у статтях 9-10 чинного ПКУ. Встановлювати податки та збори, не перераховані в наступному списку, суворо заборонено:
                                                                                                            
*Існують ще два обов’язкові платежі, що регулюються окремими правовими актами, але фактично є загальнонаціональними податками:
  • військовий збір – стягується з платників ПДФО в розмірі 1,5% від доходу;
  • єдиний соціальний внесок (ЄСВ) – утримується з роботодавців, самозайнятих громадян, дипломатів, військовослужбовців, осіб, які перебувають у декретній відпустці, за ставкою 22% від мінімальної заробітної плати (у окремих випадках – від доходу).
Як бачимо, список досить великий. На щастя, середньостатистичному українцеві доводиться сплачувати не всі податки та збори, перераховані вище. Перелік основних платежів залежить від того, чи здійснює громадянин підприємницьку діяльність.
Які податки мають сплачувати фізичні особи?
  • ПДФО.
  • Військовий збір.
  • Мито (в разі звернення до державних органів або проведення імпортно-експортних операцій).
  • Податок на майно.
  • Туристичний збір.
  • ЄСВ (для самозайнятих осіб, громадян, які здійснюють незалежну професійну діяльність, співробітників дипломатичних представництв, військовослужбовців, батьків, котрі перебувають у відпустці по догляду за дитиною).

Місцеві податки – це податки, що встановлені в межах граничних затверджених в Податковому кодексі розмірів ставок. Такі податки затверджуються місцевими органами самоврядування і повинні бути сплачені в обов'язковому порядку.

  Прочитайте параграф за посиланням:
За ознакою суб'єкта оподаткування податки поділяються на прямі та непрямі.
Податки прямі — обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно та ін.).
Податки непрямі — податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).
Суб'єктом податку є виробник або продавець товару, який за законом є юридичним платником податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару або надання послуг.
Непряме оподаткування переважає в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету. В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45 % доходів бюджету.
***Завдання: Занотуйте у зошит визначення поняття "Податки".
Що таке прямі та непрямі податки?

А 18 Основи ринкової економіки

 Урок № 20  Тематичне оцінювання. 

  Дайте відповіді на питання(запишіть у зошит) 


1. Комплекс галузей господарства, що обслуговує промислове й сільськогосподарське виробництво, а також населеннення - це.........  
2.Засоби виробництва, що належать підприємцям і використовуються у процесі створення речей і послуг – це ...........
3.Робоча сила, предмети праці, засоби праці це..........
4.Процес створення економічних благ це...........
5. Сукупність засобів і предметів праці це................................
6.Попит – це ............
7. Пропозиція - це..........................
8. Дайте визначення поняттю" заробітна плата". Які форми оплати праці вам відомі?
9. Виробниче підприємництво- це ...........................
10. Метою функціонування підприємства на ринку є .........................
11.Грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво – це ........................
12. Дайте визначення поняттю "маркетинг" , "менеджмент".
13.Що таке власніть?Типи власності.

Бажаю успіхів.

пʼятниця, 24 квітня 2020 р.

А18 Основи галузевої економіки

Урок №19. ТЕМА:Виробнича діяльність підприємницьких структур.Технологія виробництва. Показники виробничої діяльності.

Для будь – якого підприємства основною його функціонування є виробнича діяльність.
Виробнича діяльність - сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюється людьми, за допомогою засобів праці чи природних процесів у результаті яких предмети праці змінюють свій склад, стан, форму отримують певні нові властивості та перетворюються у готову продукцію. До виробничої діяльності входять:
Ø Жива праця людей як активна частина виробництва, що становить основу трудового процесу;
Ø Предмети праці, над якими працюють люди для перетворення їх у проміжний чи кінцевий продукт із метою задоволення певних потреб споживачів;
Ø Засоби праці – частина засобів виробництва, за допомогою яких людина впливає на предмети праці.
Технологіявиробничих процесів – сукупність методів і засобів, при яких здійснюється перетворення матеріальних ресурсів, інформації та інших компонентів в кінцевий продукт. Технологіявиробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва і фактично формує основу виробничої системи, зумовлюючи динаміку виробничого процесу.
Виробничий процес будується на комбінуванні виробничих факторів і є процесом перетворення вхідного потоку ресурсів у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва. З точки зору економіки розрізняють такі основні виробничі факторипраця, земля (всі види природних ресурсів), капітал, та підприємницькі здібності, тобто вміння з найбільшою ефективністю для підприємства застосувати всі ці фактори .
Підприємства для того , щоб забезпечити собі безперервну роботу, повинні купувати на ринку виробничі ресурси , далі, в процесі виробництва, створювати продукцію , яка користується попитом у споживачів та продавати виготовлену продукцію на товарних ринках з прибутком для себе.
Затрати – це виражене в грошових одиницях потреби у виробничих факторах, які необхідно придбати в процесі виробничої діяльності підприємства для забезпечення випуску продукції.
Випуск – це товари або послуги в грошовому чи натуральному вимірі , які виготовленні підприємством за певний період часу з використанням необхідних для цього ресурсів .
Технологія - це є спосіб , який застосовуються для сполучення різних факторів виробництва в процесі випуску певного виду продукції.
Товарна продукція - вартість виготовлених для продажу (від­пуску) на сторону готових виробів, напівфабрикатів і послуг про­мислового характеру.
Валова продукція — це вартість всієї готової і незакінченої продукції, незалежно від ступеня її готовності.
Реалізована продукція – це товарна продукція, яку фактично відвантажено й оплачено споживачем продукції підприємства за певний ( плановий ) період.

Тема 2.5. Якість продукції та економічна ефективність
Якість продукції, показники якості
Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовольнити певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за змістом вужче від якості, тому що охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Показник технічного рівня встановлюється при проектуванні нових знарядь праці (транспортних засобів, машин, приладів).
Необхідність поліпшення якості продукції в сучасн. умовах диктується такими обставинами як:
ü Потребами науково-технічного прогресу;
ü Зміною споживчих запитів населення;
ü Нестачею або обмеженістю природних ресурсів;
ü Підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах
ü Розвитком зовнішньої торгівлі.
Абсолютний рівень якості визначають шляхом обчислення певних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Встановлення відносного рівня якості полягає у співставленні абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих зразків.
В залежності від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:
v Одиничні, що характеризують окремі властивості виробу ;
v Комплексні за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу:
v Узагальнюючі ,які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства.
Одиничні показники умовно поділяються на такі груп:
Показники призначення (характеризують пристосованість виробів до використання та область використання – продуктивність, потужність, калорійність, міцність).
Показники технологічності (характеризують ефективність конструкцій машин та технологій їх виготовлення – технічний ресурс, термін використання).
Показники надійності і довговічності.
Ергономічні показники (враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних властивостей людини, вимоги техніки безпеки – зручність, величина шуму, вібрації).
Естетичні показники(характеризують виразність, оригінальність, гармонійність).
Показники стандартизації та уніфікації, що відбивають ступінь використання у виборі стандартизованих та уніфікованих деталей та вузлів.
Економічні показники(відображають затрати на розробку, виготовлення, експлуатацію виробу – ціна за одиницю виробу, прибуток з одиниці виробу ).
Комплексні показники характеризують кілька властивостей продукції. Згідно цих показників продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

Економічна ефективність підвищення якості продукції
Економічна ефективність підвищення якості та конкурентноспроможності продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Способи підвищення якості та конкурентноспроможності продукції:
v поліпшення стандартизації і технічних умов;
v запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним;
v вдосконалення методів контролю і самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції;
v установлення прийнятних цін;
v мотивація праці всіх категорій працівників підприємства;
v проведення ефективної кадрової політики.

Сертифікація продукції – один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу – сертифікату.
Сертифікат – це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000.
В Україні існує обов’язкова і добровільна сертифікація. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб’єктами, охоплює перевірку та випробовування продукції, державний нагляд за сертифікатними виробами.
Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов’язковими, за ініціативою суб’єктів господарювання на договірних засадах.
Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні роки розпочали формуватись міжнародні системи сертифікації.
Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції.
Об’єктом державного нагляду є:
Ø продукція виробничо – технічного призначення
Ø товари народного споживання,
Ø експортна продукція щодо вимог контрактів,
Ø імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів,
Ø атестовані виробництва.
За порушення вимог стандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі значних штрафів.

Виробнича програма підприємства та її показники

Виробнича програма підприємства - це система планових завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості у встановлені строки згідно угодам постачання. (Номенклатура -перелік назв окремих видів продукції, асортимент - різновиди виробів в межах даної номенклатури).
Виробнича програма підприємства є планом виробництва та реалізації продукції та основним розділом плану господарсько-фінансової діяльності підприємства. Вона визначає:
- обсяги випуску продукції;
- номенклатуру продукції;
- асортимент продукції;
- кількість;
- якість;
- строки;
- вартість продукції.
Задачі розроблення виробничої програми на підприємстві наступні:
1) найбільш повне використання виробничих потужностей та ресурсного потенціалу підприємства;
2) забезпечення стійких темпів зростання випуску продукції як у вартісних, так і у натуральних показниках;
3) формування номенклатури та асортименту, підвищення якості продукції з урахуванням попиту та дій конкурентів.
Показники виробничої програми підприємства можна поділити на дві головні групи:
1) якісні ( сортність, марка, частка продукції, що відповідає світовим стандартам, тощо);
2) кількісні:
- натуральні показники;
- трудові показники - використовуються для оцінки трудомісткості продукції;
- вартісні показники - необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, для співставлення витрат та отриманого прибутку, оцінки ефективності діяльності підприємства.
Розглянемо вартісні показники виробничої програми більш ретельно, бо саме вони є універсальними показниками в системі оцінки обсягів виробництва. До них належать наступні:
- товарна продукція;
- валова продукція;
- реалізована продукція;
- чиста продукція,
- умовно-чиста продукція;
- валовий оборот;
- внутрішньозаводський оборот.
Товарна продукція - характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації стороннім
організаціям, а також робіт і послуг промислового характеру, що виконані для інших підприємств.
Обсяги товарної продукції визначаються за наступною формулою:
ТП = ГП + ПФ + Пп + Об, (2.1)
де ГП - готова продукція, грн.;
ПФ - напівфабрикати, що реалізуються стороннім споживачам, грн.;
Пп - роботи промислового характеру, що виконуються для інших підприємств, грн.;
Об - вартість обробки продукції з давальницької сировини, грн.
Валова продукція - характеризує загальний обсяг виробництва, тобто обсяг виготовленої продукції, робіт та послуг, виконаних на підприємстві за певний період часу у незмінних (порівняних) цінах.
ВП = ТП - (НЗВП - НЗВК )-(ІП - Ік ), (2.2)
де НЗВп, НЗВк - вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок та на кінець періоду, грн.;
Іп, Ік - вартість інструменту для власних потреб, відповідно, на початок та на кінець періоду, грн.
Валовий оборот характеризує загальні обсяги продукції та робіт, що виготовлені на підприємстві всіма його підрозділами, незалежно від призначення - для власних цілей чи реалізації на сторону - за певний період.
ВО = ВП + ВЗО, (2.3)
де ВЗО - внутрішньозаводський оборот, грн.
Внутрішньозаводський оборот - це та кількість продукції підприємства, що використовується всередині нього для подальшої переробки.
Реалізована продукція - це товарна продукція, яку фактично відвантажено та й оплачено споживачем за певний період.
РП = ТП + (Гп - Гк ) + (Зп - Зк), (2.4)
де Гп, Гк - залишки готової нереалізованої продукції на початок та кінець періоду, грн.;
Зп, Зк - залишки відвантаженої продукції, за яку термін сплати ще не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців на початок та кінець періоду, грн.
Чиста продукція - характеризує додаткову вартість, що створена на підприємстві за певний період.
ЧП = ТП - МВ - А, (2.5)
де МВ - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;
А - сума амортизаційних відрахувань за період, грн.
Завдання: Зробіть конспект уроку.

П15 Економіка в галузі

Урок №36-37. ТЕМА:   Державний бюджет, його формування та структура.

 Ознайомтесь з  поняттям  "Державний бюджет"

Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використанняцентралізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.
У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включаєдержавний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.
 Державний бюджет виконує такі функції:
а) розподільчу. Ця функція бюджету проявляється через формування і використання централізованих фондів грошових коштів за рівнями державної та територіальної влади і управління. У розвинених країнах через бюджети різних рівнів перерозподіляється до 50% ВВП.
  • б) стимулюючу. За допомогою бюджету держава регулює господарське життя країни, економічні відносини, направляючи бюджетні кошти на підтримку чи розвиток галузей, регіонів. Регулюючи таким чином економічні відносини, держава здатна цілеспрямовано посилювати або стримувати темпи зростання виробництва, прискорювати або послаблювати зростання капіталів та приватних заощаджень, змінювати структуру попиту і споживання. У цьому і проявляється стимулююча функція бюджету.
  • в) соціальну. Ця функція полягає в акумуляції коштів у бюджеті і використанні їх на здійснення соціальних програм, спрямованих на розвиток охорони здоров'я, культури, освіти, підтримку незаможних.
  • г) контрольну. Ця функція бюджету передбачає можливість і обов'язковість державного контролю за надходженням і використанням бюджетних коштів.
Як фінансовий план Державний бюджет має дві структурні складові частини, а саме: доходи та видатки.
Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є:
  • податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій;
  • податок на додану вартість;
  • акцизні збори;
  • доходи від зовнішньоекономічної діяльності;
  • прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами.
Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.
Державні видатки - це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування.
а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;
б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;
в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;
г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;
д) утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;
е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;
є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.
 Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.
Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:
  • зниженням рівня суспільного виробництва
  • глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу
  • послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;
  • нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;
  • великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу;
  • великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.
Причинами дефіциту бюджету в Україні є:
1.  Зменшення приросту національного доходу.
2.  Збільшення бюджетних витрат.
3.  Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з  видатками.
4.  Відсутність чіткої фінансової стратегії.
5.  Інфляційні процеси.
У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.
Профіцит бюджету — економічне поняття, яке означає, що дохідна частина бюджету перевищує видаткову частину бюджету.