П15. Економіка в галузі

Урок № 27. Тема: Виробничі фонди підприємства.

Засоби виробництва за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні.

Основні фонди – це сукупність засобів праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься на вартість продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання (рис. 5.1).

Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку” основні фонди – це матеріальні цінності, які використовуються у господарській діяльності платниками податку впродовж періоду більш ніж 365 календарних днів, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

 Класифікація основних фондів:

1.     за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види:

-         будівлі;

-         споруди;

-         передавальні пристрої;

-         машини та устаткування (1.    силові машини та устаткування

2.                  робочі машини та устаткування

3.                вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне устаткування

4.                 обчислювальна техніка);

-         транспортні засоби;

-         господарський інвентар;

-         інструмент;

-         виробничий інвентар та приладдя;

-         інші основні фонди.

2.     за призначенням (у сфері використання)

-         виробничі (основні фонди, які беруть участь у виробничому процесі і

                        створюють умови для виробничої діяльності);

-         невиробничі (об`єкти культурно-побутового призначення, житлові

                        будинки, медичні установи та ін.);

3.      за ступенем участі у виробничому процесі:

-         активні (які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі – 

                         робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні

                                   та регулюючі пристрої, ЕОМ, деякі технічні споруди);

-         пасивні (які створюють умови для здійснення процесу

                         виробництва);

4.     по групах для встановлення норм амортизаційних відрахувань:

-       перша : будівлі, споруди, їхні структурні компоненти,

                  передавальні пристрої;

-           друга: автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні,

                електромеханічні прилади та інструменти, інше

              офісне обладнання, прилади до нього;

-         третя: основні фонди, не включені до першої, другої, четвертої груп;

-         четверта: електронно-обчислювальні машини для автоматичної обробки

                    інформації, їх програмне забезпечення, інші інформаційні системи,

                    телефони (у т.ч. мобільні).

Структура основних фондів – це розподіл основних фондів за видами (групами), відображений у відсотках від їх загальної вартості по підприємству, галузі або житлово-комунальному господарству в цілому.

Основні фонди підприємства оцінюються:

1.     залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю;

2.     залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.

Відновна вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна, але за сучасними цінами.

Залишкова вартість основних фондів – характеризує реальну їхню вартість і ще не перенесену на вартість виготовленої продукції (роботи або послуги).

Залишкова вартість основних фондів є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів.

Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості.

Вона розраховується як сума надходжень від реалізації основних фондів, які вибули, з урахуванням витрат щодо демонтажу та реалізації. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих ОФ.

Повна (первісна й відновна) вартість основних фондів – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду функціонування.

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції (послуги) , що виробляється.

        

 Виробничі запаси становлять найбільшу частину  оборотних фондів.

Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі  транспортування від одного робочого місця до іншого.

Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну структуру.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо.

ЗАВДАННЯ: Підручник Т.В.Канченко, М.П.Панченко "Основи економіки" сторінка 160-168. Законспектуйте, як Ви розумієте поняття " Основні та оборотні виробничі фонди ".

К 16 Економіка в галузі

 Урок № 35 Тема:   Податки, їх види та функції. 

Податки - це платежі, які в обов'язковому порядку повинні сплачуватися фізичними та юридичними особами на основі законодавчих актів на користь держави.

Податки необхідно сплачувати для того, щоб забезпечити соціальні потреби держави.

Головним законодавчим документом, що регулює податкові платежі до бюджету в Україні є Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.

В Україні існують загальнодержавні податки ті місцеві податки та збори.

Загальнодержавні податки(регламентуються ст.9 «Загальнодержавні податки та збори» Податкового кодексу України).

1. Податок на прибуток підприємств
2. Податок на доходи фізичних осіб
3. Податок на додану вартість
4. Акцизний збір
5. Збір за  першу реєстрацію транспортного засобу
6. Екологічний податок
7. Рентна плата за нафтопродукти,  природний газ, газовий конденсат. Видобуваються в Україні.
8. Плата за користування надрами.
9. Плата за землю
10. Збір за користування радіочастотним ресурсом України
11. Збір за спеціальне використання води
12. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів
13. Фіксований сільськогосподарський податок
14. Державне мито

Місцеві податки – це податки, що встановлені в межах граничних затверджених в Податковому кодексі розмірів ставок. Такі податки затверджуються місцевими органами самоврядування і повинні бути сплачені в обов'язковому порядку.

     1. Податок на нерухоме майно

2. Єдиний податок.

 До місцевих зборів відносять:

1. Збір за провадження деяких видів  підприємницької діяльності

2.  Збір за місця для паркування транспортних засобів

3.  Туристичний збір.

Прочитайте параграф за посиланням:

Завдання: Занотуйте у зошит визначення поняття "Податки". 

К16 Економіка в галузі

                 

                      Тема уроку: Безробіття та його наслідки.

                                          Види безробіття.

 Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якою частина активних працездатних громадян не може знайти роботу яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції робочої сили над її попитом на ринку праці.

Величина безробіття визначається як різниця між робочою силою і зайнятими.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого - великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США, кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної кількості працездатних. У майбутньому в світі безробіття буде складати близько 10%, повністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють такі види безробіття:

Ø фрикційне - виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін “фрикційне безробіття” використовується для тієї категорії працівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недалекому майбутньому. Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою навіть бажаним, оскільки частина працівників переходить з низькопродуктивної і мало оплачуваної роботи на більш продуктивну і вище оплачувану роботу;

Ø    структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується або зовсім зникає, а на .інші професії, яких раніше не було, - зростає;

Ø    циклічне безробіття обумовлене спадами виробництва. Спостерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає;

Ø    добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо;

Ø    вимушене безробіття - тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал;

Ø    приховане безробіття корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також в неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми).

Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:

Конверсійне безробіття - аналогічне структурному і викликане скороченням чисельності армії і зайнятих у військово-промисловому комплексі.

Економічне безробіття - має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, банкрутством  частини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби.

Молодіжне безробіття - характеризується непропорційно високою питомою вагою молоді (віком 16—24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функціонального безробіття.

Застійне безробіття - охоплює людей, які не хочуть а з часом і не можуть працювати.

ЗАВДАННЯ: Запишіть у зошит визначення поняття безробіття та його види. Підручник: Т.В.Канченко , М.П.Панченко  Основи економіки  Сторінка 244-248.

ТП211 Основи галузевої економіки і підприємництва

 Урок № 17.  Тематичне оцінювання.

 Час перевірити Ваші знання!

Перейдіть за цим осиланням та 

виконай завдання:

К16 Економіка в галузі

       Урок № 34   ТЕМА: Формування ринку праці.                                                                        Профспілки.

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Нині виділяють чотири напрями підходів до визначення ринку праці (робочої сили):

1. Представники першої групи ринок робочої сили розглядають як "сферу обігу специфічного товару «робоча сила» і як особливий, властивий товарно -грошовим відносинам спосіб її включення до економічної системи.

2. Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи — попит і пропозицію. Наприклад, визначення: «Пропозиція і попит на робочу силу означають ринок праці». Прості, короткі визначення не розкривають суті ринку праці як економічної категорії.

3. Представники третьої, найбільш чисельної групи науковців, розглядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці це сукупність економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці.

4. Проте було б не правильно зводити ринок праці лише до сфери обміну . Ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперервності процесу відтворення такого важливого товару для суспільства, як робоча сила. Саме в цьому полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш вдалим вважається визначення ринку праці, яке дають представники четвертого напряму: під ринком праці вони розуміють складну систему економічних відносин з обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Окремо необхідно зупинитися на термінології «ринок робочої сили» і «ринок праці», з'ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як синонімів, що відображають суть одного й того самого явища. Для того щоб відповісти на це питання необхідно розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця. Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею під час виробництва будь-якої споживчої вартості. Праця — це цілеспрямована діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Категорії «праця» і «робоча сила» не тотожні. Але в зв'язку з тим, що на ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник «авансує» її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю), поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили» можна використовувати паралельно. Ринок праці є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Отже, ринок праці — є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого — сама впливає на них.

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон'юнктуру ринку праці.

Ринок праці виконує такі функції:

• узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

• забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

• підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;

• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

• сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

• стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

• впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

• дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

2. Особливості формування ринку праці в Україні

Український ринок праці має свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Передусім, необхідно згадати про те, що у спадщину від командно-адміністративної системи СРСР наша держава отримала неефективну економіку у стані кризи, що розпочалася задовго до здобуття незалежності. Наприклад, середньорічні темпи приросту ВВП в Україні у 1961-1965 pp. становили 6,9%, у 1971-1975 - 5,6%, а у 1981-1985 - 3,3%. У 1986-1990 pp. цей показник навіть без урахування зміни цін становив 1,9%. Загалом упродовж 1961-1990 pp. середньорічні темпи приросту ВВП і національного доходу знизилися утричі.

Україна ж після розпаду СРСР отримала економіку, у якій зайнятість у сфері послуг була на 20-40% меншою, а у сільському господарстві у 3-6 разів та промисловості у 1,5-2,0 рази вищою, ніж відповідні показники у розвинутих країнах світу. Таке співвідношення між різними секторами зайнятості було зумовлене пануванням марксистської доктрини, що передбачала необхідність випереджувального розвитку засобів виробництва порівняно з предметами.

У процесі формування національного ринку робочої сили треба виділити два етапи (+ нинішній етап).

Перший етап (1991-1994) характеризували трудодефіцитна кон'юнктура, що сформувалась за часів командно-адміністративної економіки СРСР, та наявність вільних робочих місць, кількість яких у 1,5-2,0 рази перевищувала кількість зареєстрованих безробітних. Як наслідок, упродовж цього періоду вкрай низькими були рівень офіційного безробіття (0,1-0,3%) та коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (0,42-0,60). Зрозуміло, що така ситуація, за умови зниження у 1991-1994 pp. реального ВВП на 40% була можлива лише завдяки фінансовій підтримці з боку уряду збиткових підприємств. Видатки державного бюджету на так звану підтримку народного господарства у 1993-1994pp. становили 11,2% та 21,4% ВВП2. Політика штучного стримування безробіття за допомогою адміністративних важелів призвела до зростання дефіциту державного бюджету (у 1994р. - 9,3% ВВП), для покриття якого уряд, зазвичай, вдавався до найпростішого методу — емісії грошей. Такі заходи генерували високу інфляцію і, як наслідок, ціни упродовж 1992-1993pp. значно зросли.

Другий етап формування національного ринку робочої сили (1995- 2001) пов'язаний з проведенням жорсткої обмежувальної монетарної та фіскальної політики, що були спрямовані на подолання інфляції та збалансування фінансової системи. Шляхом скорочення упродовж цього періоду бюджетних видатків на фінансування економіки з 21,4 до 6,5% ВВП урядові вдалося зменшити дефіцит державного бюджету до 1,5% ВВП. У результаті середньомісячні темпи інфляції знизилися з 14,4% у 1994р. до 1,5% у 1999р. Проте такі дії не супроводжувалися структурними реформами і призвели до дисбалансу на ринку праці: кількість безробітних почала перевищувати кількість вакансій, унаслідок чого рівень навантаження на одне вільне робоче місце зросло з 1,5 осіб у 1995р. до понад 30 на початку 1999р. У цей період кількість лише офіційно зареєстрованих безробітних зросла зі 126,9 тис. осіб у 1995р. до 1174,5 тис. у 1999р. (тобто більше, ніж у 9 разів). За роки реформ (1995-2000рр.) найвищими темпами чисельність зайнятих скорочувалася у будівництві, промисловості, на транспорті, у сфері освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування. У цей же період спостерігається посилення диференціації рівня заробітної плати та поглиблення ознак соціально-економічної кризи перехідної економіки. Але все ж таки, за цей етап було створено необхідну інфраструктуру ринку праці. Безпосередньо політику ринку праці в країні формують Міністерство праці та соціальної політики, його регіональні структури. З метою реалізації такої політики через механізм трипартизму було створено Раду національного партнерства. Проте цей орган багато в чому має декоративний характер і не забезпечує необхідну роль галузевих угод та колективних договорів. До складу інфраструктури ринку праці входять органи, які формують попит на робочу силу. Це, передусім, структури галузевих органів управління та місцеві органи влади. Неузгодженість їхньої діяльності призводить насамперед до галузевих і територіальних диспропорцій ринку праці, до формування регіонального безробіття, нераціональності існуючої структури зайнятості. Переорієнтація державної політики на повний ринок праці (регулювання освітньо-професійної підготовки робочої сили відповідно до потреб економіки та ринку праці; регулювання зайнятості населення та трудової міграції; регулювання сфери безробіття) здійснюється з 1999р. - через реалізацію Указу Президента України від 03.08.99р. "Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року". Регулювання пропозиції робочої сили, забезпечення її належної якості здійснюють центри професійної підготовки та перепідготовки кадрів, заклади професійно-освітньої підготовки, вищі навчальні заклади, Державний комітет України у справах національностей і міграцій, структури, діяльність яких спрямована на зростання економічної активності осіб з особливими потребами (інвалідів, жінок з малолітніми дітьми тощо).

Нинішній етап трансформації економіки України характеризується, як етап стабілізації і структурної перебудови. Ринок праці на цьому етапі продовжує формуватися, як основний елемент економічної системи, що чутливо реагує в цілому на всі процеси в суспільстві. Необхідно відмітити, що на ринку праці України відбувається поліпшення ситуації, що пов’язане із підвищенням економічної активності населення, в тому числі зростанням зайнятості, скороченням безробіття, зниженням чисельності економічно неактивних громадян, зокрема осіб, які зневірились у пошуках роботи. За матеріалами вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність економічно активного населення у віці 15–70 років у І півріччі 2007 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 40,4 тис. осіб та становила 22,3 млн. осіб. Рівень економічної активності зріс з 62,2% до 62,6%.

Професі́йна спі́лка (профспі́лка) — добровільна неприбуткова громадська організація, галузева спілка, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їхніх членів, усі професійні спілки мають рівні права.

Основним завданням профспілки це не допустити зниження заробітної плати нижче рівня, який традиційно підтримується в різних галузях промисловості. Тобто вони хочуть запобігти падінню ціни робочої сили нижче її вартості.

В ЄС середній відсоток робітників у профспілках становить 22 %. Доля робітників сильно варіює у розвинутих країнах: у країнах Північної Європи (Фінляндія — 79 %, Данія — 77 %), від однієї чверті до третини в Італії (33 % у 2009 році), Великій Британії (28 %) та Канаді (29,4 %), менше однієї п'ятої в Німеччині (19,9 %), Японії (19,8 %), Австралії (18,5 %) і у Франції — (7,8%)

       
  Перегляньте презентацію за посиланням:
 http://www.myshared.ru/slide/1168836/
  gggggghttp://www.myshared.ru/slide/1021050/

Завдання: Підручник  Т.В. Канченко, М.П. Панченко "Основи економіки" Сторінка 240-244.
1. Законспектуйте визначення поняття "Ринок праці".
2. Дайте відповідь на питання: чим визначається попит та пропозиція на робочу силу? 

А 18 Економіка в галузі

                        Урок № 9.  Типи економічних систем.

 Перегляньте презентацію 

Сучасній економічній теорії для того, щоб визначити головні риси економіки, використовується поняття «економічна система».

Взагалі,

Система — це сукупність взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

• як сукупності відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;
• як сукупності людей, об'єднаних спільними економічними інтересами;
• як історично визначеного способу виробництва;
• як особливим чином упорядкованої системи зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;
• як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві наоснові притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм, тощо.

Економічна система — це форма організації економіки, господарський механізм, задача якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідких) виробничих ресурсів.

Причиною існування економічної системи є так називаний універсальний закон відносної обмеженості (рідкості) ресурсів. Універсальність, тобто загальність, цього закону полягає в тому, що він діє у всіх формаціях і буде діяти завжди, як би ні був великий прогрес виробництва.

В основі чинності закону рідкості лежать дві обставини:

1) постійний ріст людських потреб (ненаситність і ріст людських бажань),

2) обмеженість матеріальних благ і послуг, необхідних для їхнього задоволення.

Жодна економічна система ніколи не може вирішити проблему рідкості остаточно. Економічна система містить у собі все різноманіття шляхів, якими люди вирішують задачі використання ресурсів для задоволення своїх потреб.

Функціонує економічна система за допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, робочі організації, урядові органи, корпорації, податки, гроші, доход, профспілка, планування, виробництво прибутку.

Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

В основу класифікації систем покладені визначені кількісні критерії. Серед них виділяються:

• роль (велика чи менша) держави в економіці;
• ступінь розвитку планування;
• роль ринкових відносин.

У роботах багатьох економістів кейнсіанського напрямку (Самуельсон) основним критерієм для віднесення тієї чи іншої країни до тієї чи іншої системи служить місце, що займає в системі «інститут державної власності».

З цих позицій світова економіка підрозділяється на три типи економічних систем:

• змішана економіка (чи змішаний капіталізм),
• демократичний соціалізм,
• комунізм.

Подібним чином класифікувалися системи в переважній більшості самих популярних підручників, що формують ідейний світогляд цілих поколінь інтелігенції не тільки розвитих капіталістичних країн, але і країн, що розвиваються.

До числа країн, що відносяться до економічної системи змішаної економіки (чи змішаного капіталізму), відносяться США, Японія, Австрія, Греція. У цій системі панує приватне підприємництво, тобто засобу виробництва знаходяться в більшому ступені в приватної, чим у державній власності.

До країн економічної системи демократичного соціалізму відносяться Англія, Швеція, Норвегія, Данія, Австралія, Нова Зеландія. Тут більш значний питома вага державної власності в економіці. Крім того, тут держава бере на себе набагато велику відповідальність за прийняття найважливіших економічних рішень.

Економічна система комунізму представляє повне панування державної власності і усіляку відповідальність держави за прийняття найважливіших економічних рішень. До цієї системи відносяться такі країни, як Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба.

Сучасна буржуазна економічна теорія часто зводить поняття економічної системи лише до ступеня зрілості продуктивних сил. При цьому вона ігнорує другу сторону цієї системи, а саме суспільно-виробничі відносини людей.

Як критерій класифікації економічних систем беруться зрушення в продуктивних силах.

На цій основі в умовах науково-технічної революції виділяються наступні економічні системи:

• індустріальне суспільство,
• постіндустріальне суспільство,
• супер індустріальне суспільство,
• технотронне суспільство.

Сучасна буржуазна економічна теорія, класифікуючи економічні системи, ототожнює продуктивні сили і виробничі відносини. На цій основі виділяються наступні економічні системи:

• суспільство споживання,
• суспільство достатку,
• держава загального благоденства,
• суспільство суверенітету споживача,
• суспільство століття високого масового споживання,
• суспільство стадії пошуку якості життя.

Головна господарська проблема у всіх систем одна — це проблема розподілу ресурсів. Але от способи рішення цієї проблеми можуть бути різними. Звідси і виникає можливість існування різних економічних систем. На думку сучасної буржуазної економічної теорії, економічні системи розрізняються не тим, що визнається центральною проблемою економічного ладу (тут існує відносна єдність), а тим, які елементи (інститути) варто виділити, щоб описати економічну систему, щоб розкрити, які з елементів є головними, а які другорядними.

                                           Типи економічних систем.

Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку, їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

• за формою власності на засоби виробництва;
• за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану.

1) Традиційна економічна системавластива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

2) Командна економічна системабазується на пануванні державної власності, усі фактори виробництва і природні ресурси охоплені в основному державною формою власності. Панує централізоване планування і розподіл економічних ресурсів. Вона не визнає конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Дана система була характерною для псевдосоціалістичних країн.

3) Ринкова економічна система(економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

4) Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

• високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;
• різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);
• поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;
• орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.

Кожен спосіб виробництва володіє своїм власним законом руху і тому являє собою особливу систему економічної теорії. Вона знаходить своє вираження й у системі економічних законів способів виробництва.

А 18 Економіка в галузі.

 Урок №8 ТЕМА: СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ.

1. Суть економічної системи та її основні елементи

У попередній темі розглянуто суть і зміст таких базових в економічній теорії понять, як економічні потреби, економічні інтереси, фактори виробництва, без яких неможливе задоволення потреб людини та суспільства, деякі проблеми їх ефективного використання в умовах реальної обмеженості кожного з них, питання цілеспрямованості в економічній діяльності та інші.

Але об'єктивні закони та логіка економічного розвитку створюють умови, за яких жодна людина, жоден економічний процес не існують, не функціонують без взаємозв'язку з іншими, породжуючи величезну кількість взаємовпливів, результатом яких є формування механізму координації та реалізації потреб, інтересів певних організаційних форм господарської діяльності, структур народного господарства, системи соціально-економічних відносин.

Сучасна економічна наука визначає економічну систему як сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин і організаційних форм.

Отже,  пригадаємо, економічна система це сфера функціонування продуктивних сил іекономічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Структурні ланки, що утворюють різноманітніекономічні системи, за своїм змістом неоднорідні.

Структурними елементами в будь-якій економічній системі виступають:

 1. Продуктивні сили, які включають предмети праці, засоби праці,  науку, інформацію, робочу силу,  їх рівень визначається рівнем розвитку науки і техніки під впливом НТП, професійною та

кваліфікаційною структурою робочої сили, науково-технічним потенціалом, розвитком інформаційних технологій тощо.

2. Соціально-економічні відносини, що ґрунтуються на певній формі власності на засоби виробництва. Власність характеризує відносини між людьми щодо присвоєння засобів і результатів виробництва. Відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство; по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів; по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів.

3. Техніко-економічні   відносини,   які   визначаються   рівнем розвитку техніки і технології та характеризують поділ праці і взаємовідносини   людей  у  процесі   виробництва.   Вони   є матеріально-речовим  змістом  виробництва  і  передбачають існування певних форм та методів організації праці на рівні окремих підприємств.

4.Організаційно-економічні  відносини  -  це  відносини, що стосуються    встановлення    ефективних    форм    організації економічних зв'язків між підприємствами, які проявляються у процесах спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва.

5. Господарський механізм — це сукупність форм, методів та систем управління господарством на макрорівні на основі використання   економічних   законів,  економічних   важелів, правових норм та інституційних утворень.

6.  Тип економічних зв'язків між господарськими суб'єктами. Цей елемент показує, яким чином переважно встановлюються економічні зв'язки: або через систему цін і ринків, або через адміністративно встановлені структури, або через довгострокові угоди, що укладаються між партнерами.

Ці елементи певною мірою присутні у кожній економічній системі. їх специфіка якраз і визначає суть певного типу економічної системи.

У праці "Японська економіка перед вибором: процвітання або занепад", що побачила світ в 1986 році в Токіо, відомий японський економіст Наохіро Амая сформував суть основних форм управління, притаманних тій чи іншій економічній системі. Зокрема, він виділяє "модель Рікардо", основу якої складає абсолютна роль ринкового механізму при нульовій ролі держави; "модель Сталіна", для якої характерна нульова роль ринку при абсолютній ролі держави; "проміжну модель" з її нескінченною різноманітністю співвідношень між частками держави та приватного підприємництва у прийнятті рішень, їх змінність, рухливість.

Сучасна економічна теорія визначає два критерії приналежності до певного типу економічної системи:                                                                                                                                                                                                                                                                             

1) форма власності на засоби виробництва;

2)  спосіб координації дій економічних суб'єктів.