понеділок, 4 травня 2020 р.

А 18 Економіка в галузі

       Урок №22  ТЕМА: Суть світового господарства. Основні етапи його розвитку.
Перегляньте презентацію

Світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

В історичному аспекті світове господарство у своєму розвитку  пройшло декілька етапів, кожний з них характеризується певними якісними рисами. Відповідно до функціональної ознаки у розвитку світового господарства економічною наукою виокремлюють такі етапи:
– етап світової торгівлі, на якому існувала абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв'язках, були ще відсутні стійкі зв'язки та панувала нееквівалентність обміну щ товарами та при наданні послуг;
– етап іноземних інвестицій, коли активно розвивалось іноземне інвестування, промислова кооперація, виникали такі нові форми зовнішньоекономічних зв'язків, як торгівля інформацією, об'єктами інтелектуальної власності;
– етап економічної інтеграції з притаманним йому активним розвитком виробничої підприємницької діяльності за кордоном та створенням міжнародних економічних організацій, діяльність яких спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин.
Відповідно до організаційної ознаки:
– етап формування сучасного світового господарства, який охоплював другу половину XIX ст. та початок XX ст. з притаманним йому експортом капіталу як наслідком монополізації виробництва і обігу, наявністю світової колоніальної системи і експлуатацією її складових економічно розвиненими країнами та гострими суперечностями між державами, що породжувало нестійкість світового порядку в той час і призводило до локальних і світових війн;
– етап поділу світового господарства на дві складові - світове капіталістичне і світове соціалістичне господарство (від 20-х до 80-х pp. минулого століття), між якими відбувалися протиборство і змагання. Ліквідація в 60-х pp. XX ст. світової колоніальної системи спричинила входження до складу світового господарства великої групи країн, що розвиваються;
– етап набуття світовим господарством рис єдиного цілісного утворення (80-90-ті pp. XX ст. і донині), функціонування і розвиток якого грунтується на ринкових відносинах та його глобалізації, що проявляється у посиленні взаємозалежності національних господарств та інтенсифікації господарських зв'язків, у формуванні міжнародного виробництва, активізації діяльності, посиленні позицій транснаціональних корпорацій, у підвищенні ролі міжнародних економічних організацій у регулюванні міжнародного співробітництва.
Перший етап - міжнародні відносини як зародок май-бутніх міждержавних відносин у первісних суспільствах. Сюди включається період палеоліту, неоліту. Цей етап характеризується переходом від кочової системи життя до стійкої осілості з відтворюючою системою господарства, якій притаманні елементи «міжплемінної інтеграції». Для цього етапу домінуючим видом виробництва було аграрне.
Другий етап - зовнішньоекономічні відносини у стародавньому світі. Для нього характерним є:
? поява ранньокласових утворень;
? зовнішня торгівля - основна, часто єдина, форма економічних відносин між країнами стародавнього світу;
? насильницьке вирішення зовнішньоекономічних проблем;
? колонізація земель і розвиток ремісництва (І тис. до н.е.) Це зокрема, період фінікійської та грецької колонізації, римської імперії її розквіту і занепаду.
Притаманним для цього етапу було поєднання аграрного і ремісницького виробництва з розвитком торгівлі та грошової форми обігу.
Третій етап - зовнішньоекономічні відносини за часів феодалізму.
Четвертий етап - міжнародні економічні відносини епохи відкриттів XI-XVII століття.
П'ятий етап - міжнародні економічні відносини періоду промислової революції (XVIII-XIX століття).
Шостий етап - міжнародні економічні відносини епохи комп'ютерів, Інтернету (друга половина XX століття початок XXI століття).
  

Інтернаціоналізація господарського життя в сучасних умовах


Інтернаціоналізація світового господарства означає не тільки певне переплетення виробництва різних країн. Вона виявляється в здійсненні узгодженої політики, у спільному прогнозуванні та плануванні. Світове господарство рухається до певної цілісності, а це у свою чергу, вимагає чіткої організації дій як у виробничій, так і в невиробничій сферах.
Інтернаціоналізація світового господарства на високому рівні свого розвитку веде до інтегративних економічних об'єднань. Вони виникають у другій половині ХХст. як регіональні об'єднання країн, що забезпечують глибокі економічні зв'язки їх національних економік. У межах цих об'єднань створюються єдині, часто пільгові, умови для пересування товарів, капіталу, робочої сили. Як правило, такі об'єднання закріплюються відповідними нормативними актами і в межах об'єднання формуються спільні органи управління й інші установи. Найбільш загальним елементом таких об'єднань є створення зони вільної торгівлі. Прикладом регіональних об'єднань такого типу стала Європейська асоціація вільної торгівлі, створена за ініціативою Великої Британії в 1960 р. Вона включила кілька десятків країн Британської Співдружності. Аналогічне інтеграційне об'єднання у формі зони вільної торгівлі було створено в 1988 р. найбільшими країнами північноамериканського континенту - СІНА і Канадою.
З розвитком інтеграційних процесів стали виникати інтеграційні економічні об'єднання більш високого типу. На відміну від зон вільної торгівлі та митних союзів, вони характеризуються вільним рухом не тільки товарів, а й капіталу і робочої сили. Такі інтеграційні об'єднання доповнюються валютними союзами, які характеризуються тісною співпрацею і навіть введенням єдиної валюти. Важливу роль починають відігравати спільні наднаціональні органи управління.
Найбільш потужним регіональним інтеграційним об'єднанням став Європейський Союз. Він почав формуватись після Другої світової війни за ініціативи Німеччини, Франції, Італії та країн Бенілюкса. Це об'єднання пройшло довгий шлях, від найпростіших форм інтеграції у вигляді зони вільної торгівлі аж до економічного союзу, що має власні наднаціональні політичні органи. Сьогодні Європейський Союз об'єднує 27 країн Європи. Це надпотужне економічне угруповання, яке має надзвичайно вагомий потенціал. У цьому об'єднанні з 2002 р. діє спільна валюта, яку ввели вже 16 країн. Розроблена й ратифікована наприкінці 2009 р. нова угода про політичну структуру ЄС, обрано президента й розроблені нові способи прийняття спільних рішень. У перспективі буде уніфіковано податкове законодавство, організація та функціонування транспорту і зв'язку тощо.
Європейський Союз з його потужним і реальним переходом до все більш тісної інтеграції країн привів до великих масштабних позитивних змін у національній економіці кожної країни - члена ЄС Суттєво зменшились витрати на виробництво продукції. Зросла й без того висока якість товарів, що виробляються в межах ЄС. Цьому потужно сприяє стандартизація та сертифікація продукції. Значно підвищилася продуктивність праці. Тільки завдяки введенню єдиної валюти, країни, які увійшли в зону ЄВРО, за розрахунками експертів, змогли збільшити свій ВВП у розмірі від 1 до 1,5 %. Європейський Союз за цілою низкою макроекономічних показників (населення, показників ВВП, частки у світовому товарообігу тощо) досяг рівня СІНА, а за деякими з цих показників і перевищив показники СІНА.
Потужним міждержавним економічним інтеграційним об'єднанням стала і зона вільної торгівлі, утворена СІНА і Канадою, яка після приєднання до них у 1994 р. Мексики отримала скорочену назву НАФТА. Щоправда, порівняно з ЄС це інтеграційне об'єднання не є таким самим по глибині інтеграції, як Європейський Союз.
Поряд з інтеграцією високорозвинених країн має місце і процес регіональної інтеграції слаборозвинених країн. На відміну від перших, така інтеграція спрямована скоріше не на досягнення потужного розвитку продуктивних сил, а на об'єднання зусиль, щоб створити реальні умови для подолання економічної відсталості, спільного вирішення найбільш гострих соціальних проблем і протистояння диктату високо-розвинених країн. Прикладами таких об'єднань можуть бути на Американському континенті Латиноамериканська асоціація інтеграції, що виникла на основі створеної в 1960 р. Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР) - на Африканському континенті. Подібні об'єднання виникають і в Азії. До найбільш відомих належать Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

 Міжнародний капітал та кредит

Капітал є одним з факторів виробництва - ресурсом, який необхідно витратити, щоб виробити товар, і являє собою весь накопичений запас коштів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ. Міжнародний рух капіталу - це не фізичне переміщення засобів виробництва, а фінансова операція: надання позики, купівля-продаж цінних паперів, інвестування
За джерелами походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку, поділяється на офіційний і приватний.
Офіційний (державний) капітал - кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон або що приймаються з-за кордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. До цієї категорії руху капіталу відносяться асі державні позики. дари, допомога, які надаються однією країною іншій на основі міжурядових угод. Офіційним також вважається і капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ. Світового банку тощо). Джерелом офіційного капіталу є кошти державного бюджету, тобто в результаті гроші платників податків.
Приватний (недержавний) капітал - кошти приватних (недержавних) фірм, банків та інших недержавних організацій, що переміщують за кордон або приймаються з-за закордону за рішенням їх керівних органів і об'єднань. До цієї категорії руху капіталу відносяться інвестиції капіталу закордон приватними фірмами, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування. Джерелом походження цього капіталу є кошти приватних фірм, власні або позикові, не пов'язані з державним бюджетом. Але, незважаючи на відносну автономність фірм у прийнятті рішень про міжнародне переміщення капіталу, що належить їм, уряд звичайно залишає за собою право його регулювати і контролювати.
Найбільше практичне значення для аналізу міжнародного руху капіталу має такий його функціональний розподіл.
За метою вкладення капітал ділиться на:
прямі інвестиції - вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора - над об'єктом розміщення капіталу; 
- портфельні інвестиції - вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.
Прямі іноземні інвестиції - це вид міжнародної інвестиційної діяльності з метою придбання резидентом однієї країни (прямим інвестором) стійкого і довгострокового впливу на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни (підприємство прямого інвестування).
До прямих іноземних інвестицій належать: вклади компаніями власного капіталу за кордоном у створення філій або у придбання частки акцій дочірніх і асоційованих компаній; внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором, з одного боку, і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями з другого.
Портфельні міжнародні інвестиції - це капіталовкладення в іноземні пайові та боргові цінні папери з метою отримання доходу, але без права реального контролю над об'єктом інвестування.
Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн. Суб’єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.
Кредитні відносини складаються на принципах: 
- повернення;
- терміновості;
- платності;
- гарантованості.
Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу повўязаний з наданням субўєктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.
На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів.
Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні – ті, що повўязані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.)
Функції міжнародного кредиту:
- забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;
- збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;
- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.
У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.
Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. Її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.
Завдання: Дайте визначення поняттю " світове господарство", запанотуйте у зошит.
Що таке міжнародний поділ праці.

Немає коментарів:

Дописати коментар